Примари Пустомитського болота
- Автор: Тибель Василь
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Примари Пустомитського болота». Краткое содержание книги:
Здається, сплановано все і планеті не минути катастрофи, але інколи долю людства змінюють діти. Чи зможуть двоє школярів уникнути смертельної загрози, яку несуть в собі жорстокі змовники? Чи вдасться Миколці і Васильку разом із товаришами змінити долю планети? А почалося все із розритої могили міфічного царя…
Автор — лауреат премії ім. Миколи Лукаша; дворазовий дипломант і лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова» в номінації проза.
- Цікаво, - повторив дільничний і зсунув кашкет на потилицю. – Курку переїхали у п’ятницю, значить дуже поспішали й із того часу не поверталися. Іншої дороги, як через село, назад немає. Вночі як би їхали, теж би хтось помітив. Невже тиждень сидять на болоті?
Він дістав планшетку й став щось старанно записувати.
- Запишіть, запишіть. Дві лопати й два кайла не повернули, ще й за день проживання не заплатили.
- Та перестаньте ви торохтіти, Калино Аркадіївно! Тут розслідування починається.
Максим вийшов із кімнати, звично поправив форму й попрямував до свого відділку. Через хвилину викотив із двору казенного мотоцикла й став похапцем його заводити.
Дільничний декілька разів рвучко натискав на заводну ручку ногою, та мотоцикл чихав і не поспішав вдихати в двигун кінські сили.
- От халепа! Коли я вже тебе викину на смітник, залізяко ти безмозка? – вилаявся на норовистого стального коня Максим. Він, своїм внутрішнім відчуттям слідчого відчував, що за цими подіями, зв’язаними із приїжджими «археологами » й їхнім тижневим зникненням, криється таємниця. Дільничний хотів якнайшвидше розкрити цю загадку, а мотоцикл, як на то-те, не хотів заводитися. Ще ніхто ніколи, в нього на дільниці, не зникав більше як на добу. Поліціянт підкачав карбюратор і, зі злістю, натиснув ногою декілька разів. Мотоцикл чхнув і гучно заторохтів.
- Ну, слава Богу! – видихнув старший лейтенант. Хвацько закинув ногу в сідло й, у клубах сизого диму, помчав сільськими вулицями в сторону, де височів пагорб в мерехтінні розігрітого над жовтим полем повітря. Біля південного схилу пагорба він заглушив мотоцикла й швидко піднявся на пологу вершину. Серед старих розкопок Максим зразу ж запримітив свіжо-розриту землю. Ділянка була на схилі біля підніжжя гори, майже, на узліссі. Коли дільничний пробирався до розкопок, в чагарниках він наштовхнувся на покинуте сміття. Серед різного ганчір’я лежала сорочка із плямою крові.
- Оце, то так! - вигукнув сам до себе слідчий. – Знав я, знав! Чуття мене не зрадило, що це справжня справа.
Він дістав носовика і обережно переклав зібранні докази в пакет, до своєї сумки. Подальші розшуки не дали результатів, тільки на дні ями міліціонер знайшов покинуту лопату.
- А де ж кайло? Чи, може, Калина знову прибрехала?
Він детально оглядав усе довкола, припадав на коліна й зазирав під кожний кущ. Нарешті, слідчому впали в око сліди на траві; зім’ята трава вказувала на місце боротьби, а на кущах кілька зламаних гілок. На самому верху ями лежав покинутий домкрат. Далі спускаючись до узлісся, старший лейтенант, примітив, що по землі тягли щось важке в напрямку лісу. Продовжуючи йти по сліду, дільничний дійшов до місця, де натрапив на сліди автомобіля. На лісовій дорозі вирізнялись відбитки гумових шин і здоровенні сліди. Таких слідів дільничний ще не бачив. Ступня розміром із півметра чітко вирізнялася на глейкому грунті. Максим повернувся до мотоцикла й за хвилину лісовою дорогою, обминаючи калюжі, торохтів його сталевий кінь, більше схожий на стару шкапу. Серед лісу дорога звернула в сторону болота. Далі їхати було неможливо. Слід від автівки раптово зник, та й сама дорога розчинилася серед купин старої трави й осоки. Дільничний зупинився.
- Невже по болоту поїхали?
Він видряпався на невисоке дерево й оглянув навколишнє болото. Воно простяглося плесом на всю далину до обрію, з однієї сторони багновицю підпирали синюваті стіни далекого лісу, а далі – безмежжя, скільки сягало око. Онищенко напружив зір, та ніяких слідів: ні людей, а тим більше автомобіля не було видно.
- Може втопилися? – промайнула думка. – Цього ще мені не вистачало. Невже не бачили, що попереду вода? Певно, щось сильно їх злякало. Оті здоровенні сліди, такого звіра я ще не бачив… Тут треба все добре обмізкувати.
Онищенко присів на купину, дістав із сумки пакет із закривавленою сорочкою.
- Треба буде здати цю пляму на експертизу, а заодно, дати запит про тих, на «Джипі».
Далеко над лісом прогуркотів грім. Із заходу на болото насувалася, крешучи блискавками темна хмара.
- Що ж мушу вертатися, а то ще застане гроза. Не подобається мені ця їзда по гниловоді. Взавтра повернуся з підмогою й організую пошуки.
Хоча дільничний і був невдоволений, що довелося перервати розшуки, але це вже було справжня справа. Він розкриє це загадкове зникнення, а можливо…