Примари Пустомитського болота
- Автор: Тибель Василь
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Примари Пустомитського болота». Краткое содержание книги:
Здається, сплановано все і планеті не минути катастрофи, але інколи долю людства змінюють діти. Чи зможуть двоє школярів уникнути смертельної загрози, яку несуть в собі жорстокі змовники? Чи вдасться Миколці і Васильку разом із товаришами змінити долю планети? А почалося все із розритої могили міфічного царя…
Автор — лауреат премії ім. Миколи Лукаша; дворазовий дипломант і лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова» в номінації проза.
- Звідки це ви біжите? – ніби із самого неба, пропищав над вухом Василька неприємний голос.
Хлопець, аж підстрибнув від несподіванки, проте сховав сумку за спину. Перед ними стояв чолов’яга, метрів два зросту, в брудній сорочці із засуканими рукавами. Він виріс перед хлопцями наче з-під землі. Лице башибузука спотворював глибокий шрам..
- Та в н-н-нас...Т-т-та ми-и-и.. Корови в нас згедзались-а-а, – насилу видушив із себе Василько.
Навіть у сутінках було видно, як зблід Миколка.
- Щось там бачили? – Громило вказав рукою туди, звідки прибігли пастушки.
- Ми дядечку корів шукали. Що ми могли там бачити? – вимовив Василько, трохи оговтавшись.
- Так от, щоб я вас теж, тут не бачив! А то візьму, як жаб за лапи, і повкидаю в болото!
Хлопцям не треба було двічі повторювати - їх наче здуло. Вони зібрали корів і навмання, обходячи стороною болото, бігом погнали стадо додому. Друзі перли худобу так худко, що та від швидкого бігу по дорозі губила молоко, ударяючи ногами по вим’ю.
Уже зовсім стемніло, коли налякані пастухи підігнали корів до села. На узліссі хлопці на хвилину заскочили до старої дуплястої сосни. Тут була їхня схованка. Василько видряпався на гілку, поклав у хованку сумку й усе ретельно замаскував.
- Давай дільничному все розкажемо..
- Ти що, не чув як професор казав, що в бандитів є спільник? Щось про міліцію говорив…
- Думаєш, дільничний?..
- Хто його знає, ти фільми дивишся?..
- Ну…
- От тобі і ну… треба самим все перевірити.
- Ох вляпалися ми з тобою Васильку. Куди тепер цей камінець подіти?
- Давай взавтра вирішимо як бути. А поки мовчи!
- Може, хоча брату скажу?
- Думаю, не варто. Він зразу ж туди поїде, а там бандити озброєні.
- Певне, ти правий! – сумно видихнув Миколка.
Корови вже наближалися до села, коли хлопці їх наздогнали. Назустріч череді, в сутінках, вийшла стривожена Василькова мати й Миколчин старший брат Дмитро.
- Де це вас носило до цієї пори? Ми вже всі очі по виглядали. Сашко з Мишком уже давно пригнали, а вас десь чорти носять. Ми збиралися йти вас шукати. – Зустрів їх докорами Миколчин брат.
- Корови, якоїсь зарази, гедзались. – опустив очі Миколка.
- Певно, знову загралися. Батько тобі всипле! - Дмитро відвісив Миколці запотиличника.
- Ви ж могли самі заблудити, де б ми вас тоді шукали? - бідкалась Василькова мати. Вона була не така сувора й тільки скуйовдила голову хлопця. Василько похнюпився й легенько вислизнув від матері.
- Ну мам! Що ми маленькі? Ми ж свій ліс знаємо.
Корови ремигаючи розходилися по дворах. Надворі зовсім стемніло.
Розділ 7. Напис на долоні
Василько заклав два пальці до рота і пронизливо свиснув декілька разів біля паркану Миколчиної хати. Друг, як на диво зовсім не заспаний, за секунду вже стояв біля хвіртки.
- Що, гайда до сховки? – Хлопцям кортіло якнайшвидше роздивитися камінця. Якось уже дуже неправдоподібними видавались їхні вчорашні пригоди. Та й обговорити хотілося ті події. Вони вихором понеслися в кінець села, де на узліссі височіла стара, одинока сосна. Хлопці видряпалися на товсту розлогу гілку, вигребли з дуплянки мох і дістали пакунок. Миколка похапцем засунув руку в сумку і враз його лице перекосила гримаса відчаю.
- Немає! Каменя немає!
Василько, не розуміючи, що сталося кинувся до пакунка - торбина була пуста, лише на дні лежала монета із зображенням ящірки в короні і кілька папірців.
- Чортівня якась. Це що, хтось за нами слідкував і забрав камінця?
- От і добре, немає того камінця, немає мороки. А то я цілу ніч не спав. Може і ніякого пораненого Професора не було?
- Ти що думаєш, в нас обох того?... – Василько покрутив біля скроні пальцем.
- Той Професор про якихось чорних, білих плів, певно, із гарячки.
- Знаєш, а я йому вірю. Таки знайшли вони могилу царя, раз камінця дістали. Значить і про саламандр правда. А бандити на болоті, а постріли? Чи живий ще професор? Він би нам все розповів. Давай побіжимо на те місце.
- Тільки без мене, хватить із мене вчорашніх пригод. Тато, знаєш як мене відшмагав за корови.