Історія однієї істерії

— Як називається ваша агенція? — так невчасно відволікаючи мене від боротьби з власним сумлінням, поцікавився Шумилов.

— Е… — я раптом з жахом виявила цілковиту відсутність думок у власній голові. — Забула, — чесно зізналась я, відчуваючи, що впадаю в сум’яття від безглуздості власної поведінки, — але обов’язково згадаю. Повинна згадати, принаймні.

Шумилов трішки розширив очі й схилив голову набік, але тактовно промовчав. Рука його завмерла над записником.

— Пишіть просто: «Приватний детектив Катерина Кроль», — порадила я, — до чого всі ці пусті церемонії та грандіозні назви!

— Але… Я хотів би зробити деякі довідки…

І ось тут мене понесло. Звичайно, назву нашої з Жориком агенції я вже десять разів пригадала. Звичайно, могла хоч зараз продиктувати напам’ять номери телефонів наших попередніх клієнтів, які напевно дали б моїй роботі чудові рекомендації. Але робити цього я вже не хотіла. Миттєво згадалося все. І моя відраза до подібних «оглядин», і дорогоцінність часу, що витрачається на них, і зіпсована зачіска, певна річ. Гребля, зведена з благеньких правил пристойності, раптом перестала стримувати обурення, що ринуло казна-звідки нестримним потоком і полилося через край.

— Господи! — не звертаючись ні до кого конкретно, вигукнула я. — Ви дівчаток хочете знайти, чи зберегти репутацію розбещеного типа, який звертається за послугами тільки до наймодніших фахівців?! Ви з ким працювати збираєтеся? Зі мною, чи з тими довідками, які розраховуєте отримати?! Нема того, щоб запитати, скажімо, що я думаю про зникнення акторок… І не подумали поцікавитися моїм планом проведення розслідування… Вам рекомендації давай, та й годі! Та чи знаєте ви, як безглуздо й несправедливо заробляється репутація в нашому місті? Необхідно просто напоїти зо двоє сумнівних знайомих і під великим секретом розповісти їм про справу державної важливості, яку особисто тобі доручено розслідувати. Бажано при цьому вимовляти якнайбільше голосних назв, таких, як Моссад, КДБ, Бен Ладен і «Динамо-Київ». Ще рекомендується наприкінці бесіди вдати, що усвідомлюєш, як багато зайвого бовкнув, і благально глянути на співрозмовника та попросити зберегти все почуте в таємниці. Уже за тиждень виконувати ваше прохання буде ціле місто. Багатозначно посміхаючись і підморгуючи, таємницю дорученої вам секретної справи зберігатимуть десятки впливових осіб нашого регіону. Звісно, в Моссад ніхто не повірить. Вирішать, що чутки, як завше, перебільшені й ви розслідуєте справу, максимум, на рівні міського голови. І ви вірите таким рекомендаціям?!

Під час цього монологу я не всиділа, скочила з крісла та взялася походжати кабінетом, залишаючи мокрі сліди на темно-сірому килимовому покритті. Шумилов дивився на мене сторожко, з домішками співчуття й легкого роздратування.

— Кгм, — чемно озвався він, коли я сперлась на спинку свого крісла та застигла в позі оратора, що очікує оплесків, — кгм-кгм.