Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення
- Автор: Схіппер Мінеке
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-18-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
За доби Середньовіччя чоловіки в Європі носили панчохи, закріплені підв’язками або підтяжками. Поверх цього вдягали довгий табард (накидку), який покривав тіло. За новою модою накидку максимально вкорочували аж до рівня камізельки: нечупарні підв’язки, які раніше приховував довгий одяг, опинялися тепер у центрі уваги. Рішення знайшли в елегантних, щільно прилеглих довгих панчохах, в яких чоловічі ноги виглядали дуже привабливо. Панчохи міцно пришивали до шматка тканини того самого кольору, і вони ставали чимось на кшталт колготок. Свіже модне ноу-хау ширінька французи називали braguette, фламандці – kullezak, англійці – codpiece (cod – стручок, давнє слово на позначення мошонки, згодом означало – «підробку, фейк»).
Спереду модна деталь чоловічого одягу була свідомо змодельована до вражаючих габаритів. Випуклість під латами у солдатів нижче пояса надихнула на появу цього новітнього аксесуару: додатковий захист, який створював неабияке враження маскулінності63. Новий вигляд викликав чимало емоцій, у Німеччині його невдоволено називали Teufelshosen, тобто «штани диявола».
На думку деяких духівників, сам диявол носить такі штани, тож усі німецькі парубки, що натягнуть на себе цю гидоту, горітимуть згодом у пекельному вогні. Лідери духовенства служили молебні, навіюючи страх перед потойбічним полум’ям. Це був ефективний засіб контролю над одягом, який церква вважала непристойним або збудливим. Загроза горіти в пеклі використовувалася не тільки християнськими священнослужителями, а й багатьма іншими духовними лідерами протягом віків. Таким самим пеклом, яким погрожували європейській молоді п’ятнадцятого століття, тепер лякають сучасних жінок, що не носять абаї чи показуються простоволосими стороннім людям.
Європейські чоловіки з вищих кіл воліли кокетливо увіковічнити свою чоловічу красу, привертаючи увагу розкішною вишивкою (мал. 3, 4 кольор. вкладки). Аби створити враження розміру, можна було, як свідчать розповіді, засунути в ширіньку носову хустинку, а інколи чоловіки клали туди ложку чи невеликий апельсин. У цьому світлі новий західний дрес-код наслідував давніші традиції застосування футлярів для пеніса: у деяких регіонах Нової Гвінеї, наприклад, папуаси використовували їх з метою зберігати ґніт або тютюн усередині, де «зручно й сухо», іноді такі лобкові мушлі-оболонки містили запаси креветок, які вони жували дорогою64.
Рабле у відомому романі «Гаргантюа і Пантагрюель» висміяв модний тогочасний одяг, перебільшуючи його розміри й особливості.
На гульфик пішло шістнадцять з чвертю ліктя тієї ж тканини; зшито його у вигляді дуги, міцно та галантно скріплений двома красивими старими пряжками з двома емалевими гачками, у кожній пряжці красувався великий смарагд розміром з апельсин. Смарагд цей здатен впливати на ерекцію і збуджувати чоловічу плоть. Був він не лише довгий і габаритний, а ще й належно обладнаний всередині та дарами наповнений, нагадував фальшиві гульфики багатьох молодиків, що в них не було там нічого, крім вітру, на превелике розчарування осіб жіночої статі65.
Пересічні люди прикрашали чоловічий аксесуар скромніше, проте однаково представники всіх соціальних прошарків взорували на нову моду. Цю тенденцію можна простежити у портретах еліти й на полотнах народного художника Пітера Брейгеля Старшого, зокрема на його картині «Весільний танець» (мал. 5 кольор. вкладки).
Наприкінці шістнадцятого століття гульфики, чи ширіньки, поступилися місцем аристократичним кюлотам (culotte), які з обидвох боків запиналися на ґудзик і безславно відійшли в минуле під час Французької революції. Передня частина штанів, призначених для інших соціальних верств, мала невеликий отвір, ґудзики на якому застібалися упродовж століть. Манірні міщани все більше і більше робили ширіньки штанів невидимими, урешті-решт, здавалося, що тієї частини тіла, яку вони приховують, більше не існує. Наприкінці дев’ятнадцятого століття винайшли блискавку. На думку фахівців, вона масово заміняла отвір з ґудзиками на чоловічих штанах лише до шістдесятих років двадцятого століття. Приблизно відтоді проріха з ґудзиком знову ввійшла в моду. Слово braguette у французькій мові ще й досі використовується для позначення скромної блискавки сучасних штанів.
У двадцятому столітті час від часу здійснювалися спроби ввести в ужиток оригінальні braguette. З цього приводу можна згадати, приміром, американського письменника й активіста Елдриджа Клівера. Деякий час він мешкав у Франції і спробував себе там у ролі дизайнера. Його найвідомішим винаходом були штани з гульфиком у вигляді шкарпетки з метою, як і колись, підкреслити контури геніталій чоловіка. Клівер пояснював, що таким чином намагався вплинути на чоловіків Заходу з ментальністю скромників: «Одяг – це продовження фігового листка. Він приховує наш пеніс усередині тіла. Мої штани повертають статевий член туди, де він має бути». Клівер був певний, що на його запатентовані штани чекає блискуче майбутнє – і в творчому, і в комерційному сенсі. Аби проштовхнути цю ініціативу, Клівер розмістив рекламу в газеті «International Herald Tribune», плекаючи надію, що з’являться охочі вкласти гроші у виробництво таких штанів. На жаль, цього не сталося і спроба зазнала краху: майже всі газети відмовилися публікувати на своїх шпальтах зображення нового гульфика, що виглядав вочевидь суперечливо на тлі моди 1970-х рр.66