Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Марко ж ловив себе на тому, що посмішка увесь день не сходила у нього з уст. Він грав із Елізабет в теніс, читав їй, як раніше, робив для неї канапки під час ланчу за чайним столиком у садку.
Елізабет… П’ять років тому їй і справді було п’ятнадцять. Марку ж двадцять п’ять.
У Сеймура у ті дні померла дружина в Лондоні, а він через нескінченні справи не міг відлучитися зі Стамбулу, не мав змоги поїхати на її похорон.
Зате через місяць до нього приїхала донька, його англійська троянда, Елізабет. Марко в той день, як ось тепер, у справах опинився у домі Сеймура. І, здається, все відбувалося так само: Ліза вийшла до обіду і він уперше побачив її.
Вона вважала батька науковцем, істориком, не знаючи істинного стану справ. Була ображена на нього за те, що не приїхав до Англії, поки мати була ще жива. Марко добре розмовляв англійською, а Річард Сеймур, якому треба було терміново відбути, понад усе не хотів, аби донька нудьгувала. Попросив Марка скласти Лізі товариство бодай на кілька днів, бо мав справи і міг затриматися.
Отож вони отримали чотири незабутні дні прогулянок та безтурботного життя. Марко супроводжував Лізу по крамницях, водив на пляж і до мечеті Сулейманів, розповівши по дорозі історію українки Росксолани. Остапенку не дуже подобалися ті прогулянки, та він терпляче мовчав.
— Ти знаєш, Лізо, вона народилася недалечко від того міста, звідки я родом, — проказав тоді Марко з посмішкою. — Уяви, проста українська дівчина стала дружиною наймогутнішого турецького султана! У моїх краях досі пам’ятають пісню про неї:
Ліза сміялася, зачудовано слухала його, дивилася на нього і, хитаючи головою, запитала:
— А де твоя Україна? Хотіла б там побувати…
Він показав рукою кудись на обрій, аж за межу бухти Золотий Ріг і сумно усміхнувся у відповідь. Вже увечері, коли повернувся Річард Сеймур, Ліза захоплено переповідала батькові про їхні з Марком прогулянки та почуту від нього історію про українську дівчину, яка змогла причарувати турецького султана.
— Я у Вас не помилявся, містере Марку, — задоволено мовив тоді Сеймур. — Я сподівався, що Ви не дасте Елізабет сумувати, але Ви перевершили усі мої сподівання. До слова, доню… я з глибокою повагою ставлюся до народу містера Марка. Жінки його нації започаткували у Європі цілі королівські династії… Так-так, — продовжував Сеймур. — Не дивуйся! Пам’ятаєш Сан-Ліс? Ми бували там три роки тому з тобою і мамою. Королева Анна — донька Київського князя, Ярослава Мудрого… Вона стала прабабцею багатьох найславетніших французьких монархів. А твій улюбленець, Річард Левове Серце? Він прямий нащадок онуки цього великого князя — Маргарити, більше відомої тобі як святої Маргарити Шотландської…
Про королеву Маргариту Шотландську і Маркові нічого не було відомо. Тож Сеймур приніс із бібліотеки товстезну книгу з історії Англії та Шотландії, яку вони могли б з Елізабет читати на дозвіллі в саду.
Марко, звісно, охоче читав для Лізи, але його вабила не історія королеви Маргарити, а сама дівчина. Сиділа, ось як зараз, зовсім поряд; читати для неї було великою приємністю. Він шкодував, що ніколи не брав до рук Бронте й Остін, бо колись вважав їх романи дівчачими, а тому, на відміну від доньки Сеймура, погано знав творчість цих англійських письменниць. Але історії, які він читав у Жюля Верна і Александра Дюма, захоплювали Лізу не менше.
Аж не віриться, що минуло цілих п’ять років! Він пам’ятав усе, не хотів забувати жодної миті з тих днів. Бо юна Елізабет спонукала його думати про приємні речі, про те, що все у його житті могло б скластися інакше, якби понівечена радянською владою Україна не перетворилася для нього в далекий берег по той бік Чорного моря.
А потім якось несподівано Марко вранці прокинувся з думкою про те, що Ліза йому небайдужа, що він не хоче і на мить розлучатися з нею…
Ця думка гріла і лякала його водночас: він не мав права дозволяти собі такі слабкості стосовно Елізабет. Просто не смів. Занадто немудро було б так бентежити юну дівчину, до того ж доньку резидента британської розвідки.
Якби Остапенко тільки знав, що робилося у ті дні в його думках і душі, то, може, покепкував би з нього чи насварив. Та Елізабет і саму наче магнітом тягнуло до Марка; вона відчувала його думки, його настрій і бажання.