Печатка Святої Маргарити

— Треба було до мене частіше в гості заходити, — усміхнувся британець. — Однак… пахне кавою. Стефане, зваріть і мені, по-турецьки! Я хоч і англієць, та, знаєте, полюбив цей східний напій більше, ніж наш британський чай з бергамотом. Кава примушує мій мозок працювати, просвітлює розум. А ситний англійський сніданок спонукає тільки до прогулянки та безтурботного буття… До речі, про сніданок! Ви, мій друже, маєте добре поснідати сьогодні і ні про що не турбуватися більше. А я пошлю людину, аби розвідала, що і як у Вас удома; може, речі які Ваші прихопить.

Марко з вдячністю кивнув. Відчуття спокою та повільного плину часу у цьому будинку не покидало його ні на мить.

Поки вони з Сеймуром розмовляли, Стефан, який служив тут і кухарем, і офіціантом, накривав на стіл: підсмажені тости, варені яйця, буженина, бекон, мисливські ковбаски, масло, сир — усе, що могло 6 смакувати вибагливому англійцю вранці. Сеймур жив у Стамбулі хоч і не на широку ногу, проте відмовляти собі у дотримані класичних британських традицій не збирався.

— Ну от… А Ви, Марку, певне, давно відвикли від домашнього сніданку у родинному колі… — проказав він, накладаючи собі на тарілку бекон.

— Не рвіть мені душу. Тільки учора згадував про ті старі добрі часи, — Марко зітхнув, всідаючись до столу. — Зрештою, англійський сніданок не дуже відрізняється від українського: пам’ятаю, отак і ми всією родиною снідали вдома.

— Бо хороша їжа — вона у будь-якій країні хороша їжа! — весело і безтурботно проказав Сеймур — так, наче він удвох із цим юнаком перебували зараз не за тисячі кілометрів від Великої Британії, а сиділи на веранді його Вілтширського маєтку і насолоджувалися класичним англійським сніданком.

А Марко тим часом кинув поглядом напроти себе. Стефан поставив на стіл ще один прибор. Для кого? Питати у Сеймура він не став, але й за столом ніхто третій добрих десять хвилин не з’являвся.

— Ми от учора з Вами жартували про Гінзбурга, — раптом промовив британець. — Та у тому жарті є істина… Ви от зараз, мій друже, можу сказати, на піку своєї фізичної форми: молодий, підтягнутий, дужий; зір не притупився, рука не тремтить…

— Та годі Вам, містере Сеймур! — Марко якраз відкусив хрумкий тост із сиром та бужениною у два поверхи. — Іноді тремтить, навіть дуже… Ось як зараз. Смакота!

— Я до того, що так буде не завжди, — серйозно проказав Сеймур. — Роки йдуть, Ви дорослішаєте, а потім… старієте і згодом перетворюєтеся у літнього чоловіка — як я. З ревматизмом, поганим зором і сумними спогадами про свою бурхливу молодість. Ви ж розумієте, я з Гінзбургом навипередки вже не ганятиму. І взагалі, все, що Вам сьогодні дається з такою легкістю і навіть захоплює, для мене уже заборонена розкіш. Часом навіть ранкова кава. Але залишається ось що! — Сеймур багатозначно постукав пальцем по скроні. — Розум! Тренуйте його, Марку! Не давайте себе перетворити суто у машину для виконання завдань. Навіть таких правильних, патріотичних. Думайте і не запускайте себе ментально. Бо… — Сеймур не доказав. А Маркові раптом тост застряг у горлі.