Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
* * *
Будинок Сеймура прокидався повільно: прислуги він майже не тримав, людини зо три, та й то — законспіровані співробітники надсекретної Secret Intelligence Service — Таємної служби розвідки Великої Британії, офіційно якої не існувало. Але вже сам Ричард Сеймур був живим доказом того, що організація не тільки існувала, але й незримо діяла.
У той час, коли всі ще спали, господар вже працював у своєму кабінеті, однак у залах та коридорах, у численних кімнатах та бібліотеці було тихо.
Марко прокинувся на світанні. За прочиненим вікном починався новий день. З садка віяло пахощами квітів і різнотрав’я — зовсім як колись, удома. Тільки тут аромати якісь буйніші, важчі.
Не вірив своєму щастю, що, можливо, матиме кілька днів такого спокою і відпочинку. А далі… якщо все так, як гадається — швидше за все, його місія у Константинополі добіжить свого завершення. Варшава, Бухарест або кудись далі…
В обідньому залі було порожньо, та кухар Стефан люб’язно запропонував йому кави. Було щось особливе в тому, аби отак неспішно смакувати кавою, роздивляючись крізь прочинене вікно садок Сеймура: вкриті росою квітники та гранатові дерева, слухати, як дзюркоче фонтан, як шелестить легенький вітерець у листі. Думки мимоволі повертали його у цей сад кілька років тому. Швед усміхнувся своїм спогадам.
Здається, Сеймур казав про якийсь сюрприз вранці.
— Марку… Як спалося? — Річард Сеймур нечутно зайшов до їдальні. — Відпочили трохи?
— Так, дякую! Неперевершено. Навіть не пам’ятаю, коли так солодко спав востаннє.
— Треба було до мене частіше в гості заходити, — усміхнувся британець. — Однак… пахне кавою. Стефане, зваріть і мені, по-турецьки! Я хоч і англієць, та, знаєте, полюбив цей східний напій більше, ніж наш британський чай з бергамотом. Кава примушує мій мозок працювати, просвітлює розум. А ситний англійський сніданок спонукає тільки до прогулянки та безтурботного буття… До речі, про сніданок! Ви, мій друже, маєте добре поснідати сьогодні і ні про що не турбуватися більше. А я пошлю людину, аби розвідала, що і як у Вас удома; може, речі які Ваші прихопить.
Марко з вдячністю кивнув. Відчуття спокою та повільного плину часу у цьому будинку не покидало його ні на мить.
Поки вони з Сеймуром розмовляли, Стефан, який служив тут і кухарем, і офіціантом, накривав на стіл: підсмажені тости, варені яйця, буженина, бекон, мисливські ковбаски, масло, сир — усе, що могло 6 смакувати вибагливому англійцю вранці. Сеймур жив у Стамбулі хоч і не на широку ногу, проте відмовляти собі у дотримані класичних британських традицій не збирався.
— Ну от… А Ви, Марку, певне, давно відвикли від домашнього сніданку у родинному колі… — проказав він, накладаючи собі на тарілку бекон.
— Не рвіть мені душу. Тільки учора згадував про ті старі добрі часи, — Марко зітхнув, всідаючись до столу. — Зрештою, англійський сніданок не дуже відрізняється від українського: пам’ятаю, отак і ми всією родиною снідали вдома.
— Бо хороша їжа — вона у будь-якій країні хороша їжа! — весело і безтурботно проказав Сеймур — так, наче він удвох із цим юнаком перебували зараз не за тисячі кілометрів від Великої Британії, а сиділи на веранді його Вілтширського маєтку і насолоджувалися класичним англійським сніданком.
А Марко тим часом кинув поглядом напроти себе. Стефан поставив на стіл ще один прибор. Для кого? Питати у Сеймура він не став, але й за столом ніхто третій добрих десять хвилин не з’являвся.
— Ми от учора з Вами жартували про Гінзбурга, — раптом промовив британець. — Та у тому жарті є істина… Ви от зараз, мій друже, можу сказати, на піку своєї фізичної форми: молодий, підтягнутий, дужий; зір не притупився, рука не тремтить…
— Та годі Вам, містере Сеймур! — Марко якраз відкусив хрумкий тост із сиром та бужениною у два поверхи. — Іноді тремтить, навіть дуже… Ось як зараз. Смакота!
— Я до того, що так буде не завжди, — серйозно проказав Сеймур. — Роки йдуть, Ви дорослішаєте, а потім… старієте і згодом перетворюєтеся у літнього чоловіка — як я. З ревматизмом, поганим зором і сумними спогадами про свою бурхливу молодість. Ви ж розумієте, я з Гінзбургом навипередки вже не ганятиму. І взагалі, все, що Вам сьогодні дається з такою легкістю і навіть захоплює, для мене уже заборонена розкіш. Часом навіть ранкова кава. Але залишається ось що! — Сеймур багатозначно постукав пальцем по скроні. — Розум! Тренуйте його, Марку! Не давайте себе перетворити суто у машину для виконання завдань. Навіть таких правильних, патріотичних. Думайте і не запускайте себе ментально. Бо… — Сеймур не доказав. А Маркові раптом тост застряг у горлі.