Гімназист і Вогняний змій

Гімназист хотів спробувати у такий спосіб передбачити наступний можливий хід Стрельцова, а значить — і Павука з Вогняним Змієм.

Починаючи пошук, Юрко ще не мав у голові системи. Та в процесі, десь на третій годині, нарешті зрозумів напрямок руху. Його не цікавили заселені будівлі, що перебувають у нормальному стані, хай навіть у них давня славна історія. За останні роки він чудово зрозумів, що таке війна і жорстокість, яка її супроводжує. Восьмикласник не збирався з цим миритися й приймати такий стан справ. Але пояснити жорстокість міг, не даючи їй при цьому жодних виправдань. Та все одно не припускав, що Стрельцов дасть команду, а Пожежа — пустить Вогняного Змія в будинок, повний живих людей. Де, напевно, є й маленькі діти. Такий злочин уже не спустять на гальмах. Підпал будинку не спишуть на нещасний випадок. Доведеться далеко й надовго ховатися.

Тому Юрка цікавили насамперед будівлі в аварійному стані, де вже давно ніхто не живе, і які треба реставрувати — або махнути рукою, даючи можливість повільно й впевнено руйнуватися.

Зібравши їх у своєрідний реєстр, гімназист узявся дізнаватися, чи не пов’язана з якимось із них забута історія. Бо не в кожному домі жив хтось справді цікавий, знаковий, прикметний та важливий. Хоч не про все писали докладно, та Юрко користувався дуже простим принципом: якщо про щось не згадали навіть побіжно, того дійсно не існувало.

Ще до півночі Юрко заробив собі головний біль та натрудив до червоного очі. Потягнувся до хрусту в кістках, завершивши нарешті кропітку, але дуже потрібну роботу. Перед хлопцем па моніторі ноутбука був перелік із восьми старовинних будинків, кожен із яких міг стати наступною жертвою паліїв.

Або — всі разом.

Ще не знав Юрко, як використає здобуте. Засідка біля кожного з домів? Повна дурня, ще й нездійсненна силами аж двох людей — гімназиста й відставного міліціонера. І не факт, що панові Шпигу ідея сподобається. Думок від утоми не було жодних, тож найкращий вихід — вкластися спати. Засинав цієї ночі, після всіх пригод і трудів, погано, довго крутився, заздрячи Джентльменові — той хропів, ніби нічого не сталося. Нарешті вдалося зануритися в сон, тривожний, хисткий.

Уві сні Юрко тікав старими київськими дворами, відриваючись від погоні - за ним ковзав величезний змій із гребнем на пласкій голові. Час від часу потвора роззявляла пащу, плюючись гарячою слиною. Впавши па землю, вона перетворювалася на нищівний, воістину пекельний вогонь, котрий злизував усе па своєму шляху. Аби не згоріти, Юркові доводилося мчати з останніх сил. Та змій рухався стрімко, вогняне дихання наближалося, вже обпікало спину...