Любові полум’я

А друзі, незважаючи на інтровертність чоловіка, бували у них часто. Віола славилася у їх колі знатною господинею. Цей дар успадкувала від матері. І з задоволенням дивувала гостей старовинними блюдами на кшталт заяця чи кишки, або напоями, такими як горіхівка, слив’янка…. Із народженням Орисі призвичаїлася купувати різні трави і робила з них суміш. Познайомилася із одним дідусем-травником на базарі поблизу «Іскри», який і навчив її яка травинка від чого допомагає, лікує, а яка добрий смак має. І ароматні, корисні відвари замінили у їх домі традиційний радянсько-китайський чай. Напуваючи ними доню і себе, обоє набиралися сил після пологів.

Андріан займався своєю роботою, наче нічого і не змінилося у його житті. Будь-які заклики чи підбадьорювання Віоли до спільної участі в купаннях, або прогулянках візочком одразу відхиляв, бормочучи, що це забирає у нього час, а значить гроші. А одного разу взагалі обізвав усе це «бабським ділом». Спочатку Віолі трохи допомагала бабуся, залишаючись п’ять днів на тиждень у місті.

Ввечері готувала ароматну купель немовлятку, примовляючи собі щось стиха. Віолу це і веселило, і захоплювало водночас. Шорсткі та порепані сільською працею руки вже вдосвіта, о пів на шосту ранку вправно ліпили вареники і варили капусняк, пекли сирники.

— Бабунь, ти чого так рано? — питала сонна Віола, зайшовши на кухню напитися узвару після вранішнього Орисиного годування.

— Та хіба то рано? Вліті вже корова сі дої, а я вже й так спати не можу. Стара стала, — всміхалося змережане зморшками сонячне бабусине обличчя. — А ти йди спи, Віолцю, йди. Молоко, воно потребує багато сну і доброго віхту. Йди-йди, як звару, то ті збуджу.

Онука, пригорнувшись, вдячно поцілувала бабуню у скроню. Віяло від неї якоюсь автентичністю, та водночас глибинною простотою і скромністю, звиклою жіночою мудрістю і добротою. У їх домі стало незвично затишно і запашно від бабусиних випікань. Ані хвилі не сиділа без роботи. Віола дивувалася її невтомності і силі, цьому вічному двигунові з джерелом незнаної енергії. Навіть тоді, коли уже й нічого насправді було робити й викупана правнука задоволено посапувала у своєму ліжечку, бабусині старенькі руки перепирали і переполіскували у ромашковому відварі милий дитячий крам. На ніч поруч правнуччиної голівки бабуня прикладала вшитий власноруч ясічок з лавандою та чебрецем. Для міцного і спокійного сну. Та й у своїй постелі щовечора Віола знаходила в’язочки засушених трав. Так було у її дитинстві. І почувалася від того дуже комфортно і впевнено, як тоді… Перестала нервувати, руки вже не тремтіли, а серце не сіпалося, переодягаючи ручки-крючки і ножки-розкарючки…