Любові полум’я

Ввечері, після робочого дня Медея Феліксівна чекала у гості своїх онуків і вже нервувала. Любила їх безмежно. Але той рейвах і гам, який створювали двійнята Максиміліан і Олександра, миттєво виводив її зі стану рівноваги. Спокійно могла витримати їх присутність не більше півгодини. А тоді починала злоститися і гримати на трирічних малюків.

Діти, потрапивши у її антикварне помешкання, буквально розносили його на кавалки. Усілякі вазочки, статуетки, серветочки обов’язково потрапляли під ноги, ховалися під столом і в шпаринках між меблями. А ноти… ноти літали лебедями по цілій квартирі. Після їх приходу Медея два-три дні ходила з підвищеним тиском і головним болем.

Стурбована пригніченим станом своєї перспективної учениці професорка не одразу зрозуміла, що вже минув вечір, а маленькі гості так і не прийшли. Згорнувши ноти і прикривши кришку свого Петроффа, вона стурбовано набрала номер телефону сина.

— Слухаю, Медеє, — у трубці відповів голос невістки.

— Щось сталося, Таєчко?! — миттєво розхвилювалася свекруха. — 3 малюками, з Олександром усе в порядку? Я їх чекала…

— Все, добре! Дивно, що Сашко вам не передзвонив, — відповіла Тая. — Вони вже повкладалися спати. Справа в тому, що Санечкові несподівано дали запрошення до цирку і він одразу ж пішов туди з дітьми. Певно, що й не встиг вас попередити. А я так закрутилася, самі розумієте, що коли їх немає, намагаюся переробити усе по хаті.

— Усю роботу не переробиш, — зауважила ображена свекруха.

— Вибачте, Медеє, будь-ласка. А як справи у вас? Як там ваші студенти, — невістка спробувала переключити свекруху на її турботи.

— О, дякую, що цікавишся, — потрохи почала танути Медея. — Готуємося до звітного концерту. Теремко у березні має сольний, Саджицька страшенно підвела, — пішла у декретну відпустку.

— А як там ваша улюблениця Віола?

— Ой, навіть, не запитуй! Розчарувала мене сьогодні зовсім. Була, як не від світу сього. Сама на себе не схожа: мовчазна, задумлива, витала десь у хмарах, абсолютно не могла зібратися, — поскаржилася професорка. — Проблеми якісь у сім’ї чи що…

— А може навпаки — кохання, — несподівано сказала невістка.

— Так, може і… Що? Що ти сказала, я не почула? — перепитала здивовано.

— Закохалася, кажу. Це ж для художника перманентний стан душі!

— Хм, а я про це навіть і не подумала, Таєчко. Ну, добраніч! Пізно уже, — різко відклала слухавку Медея і пошаркала на кухню заварювати трав’яний чай.