Пригоди бравого вояки Швейка
- Автор: Гашек Ярослав
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-093-6
- Переводчик: Степан Масляк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Пригоди бравого вояки Швейка». Краткое содержание книги:
Швейк тимчасом позбирав частини його гардеробу, приніс їх до постелі і, енергійно струснувши швейцара, сказав:
— Якщо ви не одягнетеся, я змушений буду викинути вас на вулицю в такому вигляді, як ви є. Для вас буде вигідніше вилетіти звідси одягненим.
— Я хотів поспати до восьмої вечора, — спантеличено промовив швейцар, натягаючи штани. — Я плачу за ліжко тій пані дві крони на день і маю право водити сюди панночок з кав’ярні. Маржено, вставай!
Пристібаючи комірець і зав’язуючи краватку, він вже достатньо очуняв і почав запевняти Швейка, буцімто нічна кав’ярня «Мімоза» одна з найбільш пристойних нічних кав’ярень, де можуть бувати лише дами, в яких жовтий білет у цілковитому порядку, і люб’язно запросив Швейка заходити туди.
Але його приятелька була зовсім невдоволена Швейком і вжила декілька аристократичних фраз. З них найбільш пристойною була: «Ти, архієрейська шкуро».
Після відходу непроханих гостей Швейк пішов порахуватися з панею Мюллеровою, але не знайшов жодних її слідів, крім клаптика паперу, на якому рукою пані Мюллерової було нашкрябано щось олівцем. Вона надзвичайно просто висловила свої думки щодо прикрої пригоди зі Швейковим ліжком, яке вона здала в тимчасове користування швейцарові нічної кав’ярні.
«Пробачте, мосьпане, я вас більше не побачу, бо кидаюся з вікна».
— Бреше! — сказав Швейк і почав чекати.
За півгодини до кухні вповзла нещасна пані Мюллерова, і з приголомшеного виразу її обличчя було видно, як вона прагне почути від Швейка слова розради.
— Якщо хочете стрибати, — сказав Швейк, — ідіть до кімнати, я там відчинив вікно. З кухонного вікна я б вам стрибати не радив, бо злетите в палісадник з трояндами, поламаєте кущі і змушені будете за все це платити, а з кімнатного вікна гарненько гепнетеся просто на хідник і, якщо матимете щастя, скрутите собі в’язи. Коли ж не пощастить і ви поламаєте лише ребра, руки й ноги, вам доведеться платити за лікарню.
Пані Мюллерова заридала, потихеньку вийшла до кімнати… зачинила вікно і, повернувшись, сказала:
— Протяг. А це недобре для ревматизму мосьпана.
Потім, постеливши і дбайливо прибравши, повернулася на кухню і зі слізьми на очах повідомила:
— Ті двоє цуценят, мосьпане, що були у нас на подвір’ї, здохли. А сенбернар втік, коли у нас був обшук.
— Господи Боже мій! — вигукнув Швейк. — Він може потрапити в гарну халепу. Його тепер напевно шукатиме поліція.
— Він вкусив пана поліцейського комісара, коли той під час обшуку витягав його з-під ліжка, — продовжувала Мюллерова. — Один з тих панів сказав, що під ліжком хтось сидить. І сенбернарові іменем закону було наказано вилізти звідти. Але той не послухав, і вони його витягнули силоміць.
Сенбернар хотів зжерти їх, потім вискочив у двері і більше не повернувся. Мене також розпитували, хто до нас ходить, чи не одержуємо якихось грошей з чужини. Потім ще робили натяки, нібито я дурна, бо я їм сказала, що гроші з-за кордону надходять зрідка, — останній раз від пана директора з Брно, завдаток шістдесят крон за ангорську кицьку, про яку ви давали оголошення до «Народної політики» і замість якої послали в ящику з-під фініків сліпе цуценя фокстер’єра.
Потім розмовляли зі мною дуже чемно і порекомендували на квартиру, аби не було страшно самій, того швейцара з нічної кав’ярні, якого ви витурили…
— Не щастить мені з панами з тих установ, пані Мюллерова. Ось незабаром побачите, скільки їх прийде купувати собак, — зітхнув Швейк.
Не знаю, чи ті пани, які після перевороту переглядали поліційні архіви, розшифрували статті видатків таємного фонду державної поліції, де стояло: СБ, 40 к., Ф. 50 к., Л. 80 к., але вони безумовно помилялися, гадаючи, що СБФЛ — початкові букви імен якихось панів, які за 40, 50 і 80 крон продавали чеський народ чорно-жовтому орлу{39}.
«СБ» — значить: сенбернар, «Ф» — фокстер’єр, «Л» — леонберґ. Усіх тих собак Бретшнейдер приводив від Швейка в управління поліції. Це були огидні потвори: вони не мали нічогісінько спільного з чистокровними породами, за які Швейк видавав їх Бретшнейдерові. Сенбернар — це була суміш нечистокровного пуделя і дворняги, у фокстер’єра, великого, як різницький пес, з вухами такси, були викривлені ноги, немов він перехворів на рахіт. Леонберґ своєю оброслою мордою нагадував болонку. В нього був обрубаний хвіст, зріст такси, а зад голий, як у відомих американських мавп.
Потім купити пса зайшов шпик Калоус{40}. Він повернувся з переляканим страховищем, яке мало вигляд плямистої гієни, з гривою шотландської вівчарки, а в статтях таємного фонду з’явився новий запис: «Д» — 90 крон.