Легенда про безголового
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-2961-15-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Легенда про безголового». Краткое содержание книги:
З шухляди тiєї, яка стояла праворуч вiд лiжка, Стас витягнув якусь тоненьку книжечку.
— «Iсторичнi пам'ятки нашого краю», — прочитав вiн на обкладинцi, поклав брошуру на тумбочку i повернувся до мене. — Це з нашого музею. Вiдвiдувачам пропонують купити. Для тих, хто купить, екскурсовод працює безкоштовно. Бiзнес такий: книжечка дорожче коштує, нiж послуги екскурсовода. Вони їх самi в районнiй друкарнi клепають.
— Значить, Едуард Сизий цiкавиться не лише дiвчатками, а й iсторiєю вашого краю, — зробила я цiлком логiчний висновок.
— А якого, вибачте, хрiна, йому тут п'ять дiб робити? Музей у нас до того ж знатний.
— Ви ходите по музеях? — не приховала я свого подиву.
— Про наш музей всi знають, навiть ходити не треба. Директор на всю область знаменитий. Хочете познайомитися?
Для того, щоб пройти до Подiльського краєзнавчого музею, машина, яку я залишила бiля прокуратури, так само не знадобилася. Вiд готелю туди йти не бiльше кiлометра, i я продовжила свої пiшi прогулянки в компанiї мiлiцейського опера. Сьогоднi Жихар справдi вразив мене. Вiн справдi типовий роздовбай, проте справу свою знає добре. I коли йдеться про реальну результативну роботу, а не писання службових рапортiв та iншу паперову тягомотину, Стас швидко стає дуже серйозним. З директорського телефону вiн подзвонив Тамарi, у двох словах описав ситуацiю, i дуже скоро вона сама опинилася в «люксi» з групою експертiв, яких у першу чергу зацiкавила музейна брошура.
Едуард Сизий напевне не раз тримав її в руках, i сто вiдсоткiв цю книжечку не помiтила прибиральниця.
Залишивши їх працювати, ми пiшли в музей i по дорозi Стас коротко розповiв те, чим я, на свiй сором, нiколи не цiкавилася, скiльки б разiв не приїздила в Подiльськ. Виявляється, директор музею, Анатолiй Бондар, десять рокiв тому продав квартиру у Хмельницькому, аби перебратися сюди i з головою пiрнути у справу розбудови тутешнього краєзнавства. Попереднiй директор звiльнився за власним бажанням — дружина майже догризла його через малу зарплату. Бондар попросився сюди сам i вiдмовився вiд казенної квартири, яку готова була надати добровольцевi мiськрада. Грошей на купiвлю пристойного будинку в Подiльську новому директору вистачило i навiть лишилося.
За цю решту Бондар почав робити ремонт музейного примiщення.
Усiх подробиць Стас не знав, бо до його роботи бурхлива дiяльнiсть цього фанатика не мала жодного вiдношення. Але трохи бiльше нiж за рiк Бондар урочисто привiз якихось iноземцiв, здається, полякiв, пiсля чого краєзнавчий музей отримав перший цiльовий грант. Коли ще через пiвроку Бондар невiдомо як заманив сюди французiв, частими приїздами представникiв iноземних благодiйних фондiв зацiкавилися довколишнi бiзнесмени. Уже пiд кiнець року краєзнавчий музей мав двох стабiльних мiсцевих меценатiв, якi подружилися з поляками, французами, нiмцями, шведами, американцями, котрих директор музею з регулярнiстю, яка викликала тiльки повагу, продовжував заманювати в Подiльск.
За десять рокiв Анатолiй Бондар змiг зробити в краєзнавчому музеї кiлька постiйних експозицiй, органiзувати i провести на його базi низку наукових конференцiй та семiнарiв, органiзувати в околицях Подiльська археологiчнi розкопки, пiд час яких навiть вiдкопали справжнiй бивень мамонта, захистити дисертацiю i зiбрати при музеї невеличку бiблiотеку раритетних книжок, виданих та надрукованих на Подiллi в рiзнi часи. Раз на рiк, як каже Жихар, сюди обов'язково приїздить якесь вiдоме телебачення щось там знiмати про музей чи про самого Бондаря. Тiльки заради бивня мамонта в Подiльську перебувало з десяток телевiзiйникiв.
— I знаєте, що тут найцiкавiше? — аби договорити, Стас перед самим музеєм притримав мене за лiкоть, зупиняючи: — Пiд це дiло можна легко списувати бабло. Не мiльйони, але можна. А Бондар домовився з нашою мiською газеткою, щоби вони друкували iнформацiю про кожен ґрант i кожний спонсорський внесок, i сам потiм через газету звiтує!
— Чому вас це дивує?
— Надто вже показна чеснiсть, вам не здається?
— Нi, — моє «нi» було абсолютно щирим. — Ми з вами все ж таки крутимося в рiзних колах, Стасе, ви вже не ображайтеся…
— А до чого тут…
— Кажу ж — не ображайтеся. Це нормально. Ви про щось знаєте бiльше за мене, а я — про щось бiльше за вас. Так, щоб ви знали: краєзнавцi, любителi iсторiї — народ по-хорошому божевiльний. Добре, що ваш Бондар виявився таким системним менеджером, як тепер прийнято казати. Бiзнес у нього б не пiшов. Торгуючи салом чи шкарпетками на базарi, вiн би точно прогорiв, можете менi повiрити. А те, чим вiн тут займається — його улюблена справа. Тому так i виходить. Ви хочете сказати, що вiн наркотиками торгує, а музей — ширма? I пiд соусом культурного вiдродження через директора вiдмиваються наркодолари? Я вже готова смiятися.