Соло бунтівного полковника. Вершина

— Так, правду кажуть: дорогоцінна та книга, за якою стоїть велика людина. І мова не лише про письменника, а й про героя книжки.

— Зізнаюся, Іване Миколайовичу, найбільше я боявся, чи зможу викласти на папері те, що хочу сказати в романі. Боявся талановитості авторів бестселерів, які читав. Мені колись здавалося, що чужі романи написано легко, швидко, слова й речення добиралися самі собою. Але ж тепер я знаю: за цією «легкістю» — важка праця, сотні викинутих сторінок, десятки безсонних ночей. Часто талант інших заважав до такої міри, що не хотілося брати в руки перо, мене охоплювали страх і паніка. І тоді написання роману відкладалося, аж поки знову під руку потрапить якась нісенітниця. Тоді я знову почувався генієм і брався писати. Останні мої слова щодо генія — це, звичайно, жарт.

— Та чому ж, ще наш земляк Ісак Бабель стверджував, що кожна інтелігентна людина має по-справжньому прочитати за своє життя лише вісім-десять книжок. Але ж яких саме? Так-от, вважає він, щоб про це дізнатися, треба прочитати тисяч із п’ятнадцять томів. А щодо генія, то… Не завжди сучасники бачать геніальність того, хто поруч. Іноді лише через багато років приходить усвідомлення, що та чи та людина — геніальна. Здебільшого трапляється так, що сам геній про це так і не дізнається.

Спомини про ті зустрічі з Цюбою, розмови про письменницьку кухню тепер для Сашка Теслі — як скипидар на рану. Бо тоді все було по-іншому. Тоді й Сашко був іншим. Він розповідав Іванові Миколайовичу про свої плани, щиро й чесно дивлячись великому письменникові у вічі. І після тих зустрічей Тесля приходив додому окрилений, заряджений на працю.