Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Ніхто не знає, що не той мерзотник, а він, Бабула, своєю риб'ячою порадою призвів до вбивства цієї дитини!
(Рибу Бабула вважає за найдурніше створіння).
І тільки тоді, коли палацова брама найвищого суду тихо зачинилася перед скам'янілою юрбою, Бабула стріпнувся, наче мокрий мисливський собака, і помчав геть від палацу.
Він підбіг до головної брами, що вела до просторого базарного кварталу саме тоді, коли військо почало розганяти схвильованих городян, які намагалися вирвати з рук нізаму[16] ремісників із вулиці гаптарів. Гаптарів було ув'язнено всіх до єдиного як співучасників злочину — мовляв, вони не перешкодили вбивцеві.
Бабула одразу збагнув ситуацію й зрозумів, що через натовп до Хлібного ринку він уже не дістанеться. Тож хлопець кинувся бігти манівцями.
Геть знесилений, проте без будь-якої пригоди, Бабула таки дістався до Хлібного ринку, а там і до широко відчиненої брами великого подвір'я розкішного купецького дому Абу-ль-Гасана. Подвір'я скидалося на заїзд під час ярмарку: на ньому клячіло з тридцять сірих верблюдів, носії розв'язували ланцюги, розплутували сіті, знімали з сідел важкі лантухи збіжжя й, зігнувшись під їхньою вагою, прямували на внутрішній двір.
Нарешті Бабула опинився на внутрішньому дворі, але при вході наштовхнувся на двоколку. Таця впала — і вісім варених баранячих голів покотилися по землі.
Падіння важкої бронзової таці на землю привернуло загальну увагу. Люди на подвір'ї зареготали.
Та Бабула тільки кліпав очима — і ні пари з вуст.
Слуги й візники так сміялися, що Абу-ль-Гасан вийшов подивитися, що сталося. Купець пізнав Бабулу.
— Диви, Бабула! Чи ти не мене шукаєш?
— Вельмишановний пане… Ой… Ой!..
— Ти хочеш переказати мені щось од Гасана? — підбадьорив хлопця Абу-ль-Гасан.
— Од Гасана — нічого… — затнувся Бабула й завмер, роззявивши рота, не знаючи, як повідомити про страшну новину.
Абу-ль-Гасан поважав Бабулу, бо знав, що той хлопець пристойно годується, тому, коли Бабула сказав, що Гасанові нічого не треба, купець зацікавився, чого ж він тоді прийшов. Але саме тієї миті Бабула простогнав:
— Пане! Пане… Твій син — помер…
Червоне обличчя Абу-ль-Гасана зблідло. Він схопив Бабулу за сорочку:
— Гасанко? Що ти кажеш? Помер? Як же це? Адже він звідси побіг здоровий!!!
Старий Гасан — чесна, міцна людина. А такі — найліпші батьки. І тепер в нього підсвідомо майнула думка, що він ніколи не показував своєму наймолодшому, що любить його дужче, ніж отих п'ятьох, котрі ніби й не потребували його батьківської ласки.
— Та невже аллах допустив би це?!!
— Убив… Його убив — Махмуд Алі! Жорстокий убивця! Він бив Гасана щодня! Катував його так три роки. А я? Я ще казав Гасанові: штурханці — то дрібниця, кожному челядникові перепадає на горіхи від майстра. А коли ти навчишся від Махмуда Алі майстерності, батько обладнає тобі майстерню, й усі посунуть до тебе, бо ти — Абу-ль-Гасанів син, а не зайда, як той Махмуд. Я, я співучасник у злочині! Але ж я — тільки дика вівця з пустелі, я гадав, що — то добре…
І Бабула розповів старому про Великого каді та про шану, яку було виявлено вбитому хлопчикові перед цілим Тріполі. І про паніку, яка зчинилася на базарі, й про те, що військо оточило цілий квартал міста…
Купець якусь мить прислухався, потім покірливо промовив підупалим голосом:
— Ходімо, Бабуло! Одведи нещасного батька до вбитого сина. Я ніколи не забуду твоєї доброї послуги…
Вони якийсь час ішли мовчки, а тоді старий Гасан проказав з відчаєм:
— Не ти, любий хлопче, а я винний у всьому. Я винний! Боже! Хай упаде кров на мою дурну голову! Його мати заповідала мені, щоб я підтримував сина, так, як тичка підтримує виноградну лозу. А я що робив? Його плач підбурював мене проти нього. Знаєш, Бабуло? Я не мав клопоту з п'ятьма хлопцями, дужими, здоровими! Їх мені, справді, не важко було виховати. А цього єдиного я не зміг навіть захистити — і аллах жорстоко покарав мене…
Старий картався увесь час, поки вони йшли. І ніхто ніколи не чув щирішої сповіді, як оце тепер бідолаха Бабула.
Хлопця в палац не пустили. Тож він лишився стояти перед зачиненою брамою найвищого суду, наче на варті.
Абу-ль-Гасан, згорбившись, спитав у воротаря, який відчинив йому двері:
— Куди поклали тіло мого синочка?
4
ЛІКАР ЛІКУЄ — І ВИГОЮЄ
Адже знайшли вони своїх батьків на хибному шляху…
16
Нізам — турецьке військо.