К7
- Автор: Тис Юрій
- Серия: Бібліотека видавництва «Гомін України» #25
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Гомін України
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «К7». Краткое содержание книги:
У кімнаті було темно, тільки столова плита фосфоризувала своїм таємничим світлом. Та ось ми побачили блискучу точку та зариси землі.
— За кілька секунд будемо на території СРСР. Уже!
Над Владивостоком Семен обнизив літ ракети. Особові авта мчали вулицями, мабуть, утікали радянські партійні достойники. Люди метушилися розпачливо, пробігали під авта, які не зупинялися. Було видно побитих і переїханих.
— Паніка! — сказав Семен. — Червоні буржуї рятують життя. Не довіряють моїм запевненням у летючці. Уявляю, як їх налякав рев ракети.
Деякі міста були майже порожні, безлюдні, зате поза ними в околиці видніли цілі таборища втікачів.
— Урал!
— Казань!
— Москва!
Вулиці міста були безлюдні.
— Цікаво, чи люди повтікали, чи, може, з Кремля заборонили їм виходити з домів.
Раптом на екрані появилися довкола ракети невеличкі блиски, і ракета, здавалося, задрижала.
— Обстрілюють!
Ми нахилилися уважливо над столом.
— Чи це небезпечно для нашої ракети?
— Тільки тоді, якби набій попав у саму голівку ракети. Але це був би припадок, один на сто тисяч. Тиснення повітря при вибуху змітає її убік, це вже така прикмета її. З двох причин: вона мала, а друге: тут діє К7.
— Кремль!
Ракета летіла тепер низько, на екрані видніли вежі і червона зоря на одній з них.
— А ось і наша ціль!
— Цей будинок?
— Централь МВС і мозок та зброя партії й імперії. І катівня, типово московська інституція, як за Івана Грозного.
Ракета наче з намислом окружила будинок. Це був потужний блок-хмародер з тисячами вікон і внутрішнім подвір’ям, набитим автами. Зариси будинку затиралися і миготіли, на мить було видно відкрите вікно і сірий мур, бляшаний дах і знову стіну хмародера. Семен поклав руку на невеличкий вмикач.
— Увага! — прошепотів. — Розрив!
Образ раптом посірів, ясна точка ракети зникла, і враз бризнуло на екрані яскраве світло.
— Кінець! — заговорив Семен. — Будинок МВС не існує! Глибокі підвали з актами терору, із списками підозрілих і призначених на ув’язнення — не існують! База імперії спалена, розбита на порох, безслідно знищена! Коли в будинку були емвесисти — не залишилося по них ні сліду. Кінець!
… Ми мовчали довгу хвилину.
Семен узяв телефонну трубку;
— Доброго здоров’я, Раулю! Що нового?
Що відповів Рауль — ми не чули. А Семен говорив далі:
— До металургійних фабрик? Раулю, поклади на хвилину слухавку, я до тебе зараз задзвоню!
— Мікрофони! — кинув нам Семен, накручуючи число.
Ми почули таку розмову:
— Слухаю, Раулю!
— Ти чому припинив розмову?
— Щоб провірити, чи ти говориш із свого бюра і своїм службовим телефоном.
— Отож я тебе повідомив, що вони хочуть оглянути твою фабрику.
— Дуже радо, коли?
— Тому я дзвоню до тебе! Коли тобі вигідно?
— Байдуже, хоч би й зараз!
— То, може, по полудні?
— Згода!
— Я дзвонитиму до тебе в їхній присутності. Ти нічого не знаєш, ми не порозумівалися! Зрозумів?
— Ясно! Я нічого не знаю! Скільки їх?
— Три. Офіційно вони інженери освітньої міжнародної організації. Самі вони громадяни якоїсь європейської держави. Не пам’ятаю, котрої, ти знаєш, що я слабий в географії.
— Гаразд, дякую!
Семен поволі поклав слухавку на вильця.
— Що ви на це?
— Такі нахаби! — кинулася Гаська.
Я мовчав і з глибини фотеля оглядав кінці своїх черевиків.
— Треба приготовитися до цього візиту! Чому ж ти мовчиш? — звернувся до мене.
— Нема про що говорити. Настав час діяти, а не балакати. Ти є нашим шефом, і ми маємо виконувати твої накази! — відповів я. — Чи ти приймеш їх?
— Зрозуміло! Будуть провірювати процес продукції і випромінювання. Мусимо негайно сконтролювати, чи не прориваються десь промені К7. Це справа дуже важлива, бо вони можуть мати кращі прилади, ніж наші. Ходімо!
Улітку робітники приходили раніше до праці, і вполудне, поки наставала нестерпна спека, кінчали. Тож фабрика була порожня, залишився тільки наглядач, своя, зрештою, людина.
Гаська тримала в руці прилад Гейгера і пильно стежила за його вказівкою.
— Нічого, ні сліду випромінювання.
Вийшли з будинків, минули незабудовану площу і подалися у великий город, що буйно заріс усяким тропічним хабаззям.
І тепер голка не рухалася. Обійшли закутину городу, поверталися туди декілька разів.
— Це для певности, бо тут під землею є К7, — сказав Семен.
— А я й не знала! — здивувалася Гаська.
— Про все довідаєшся своєчасно. Чимало таємниць криє цей терен. Коли знатимеш усе відразу, у голові закрутиться.