К7
- Автор: Тис Юрій
- Серия: Бібліотека видавництва «Гомін України» #25
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Гомін України
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «К7». Краткое содержание книги:
Населення тих міст, над якими пролітатиме ракета, не має причини боятися ні свистів, ні гуків, і може спокійно залишитися на своїх місцях. Але в Москві мешканцям слід на той час покинути околицю Червоної Площі.
Цю летючку розкидаємо над західн и ми столицями, щоб уряди могли переконатися про точність наших засобів боротьби і витягнути з них відповідні висновки.
Шістка ОУН».
Гасьці дрижали руки із зворушення.
— А тепер що?
— Тепер, — відповів спокійно Семен, — ждатиму до вечора 14 червня. Хай у Кремлі турбуються цим тижнем!
Вечором Семен пішов до Рауля. Повернувшися, попросив Гаську і мене до своєї кімнати.
— З Раулем я говорив про появу нових летючок. Я висловив сумнів про правдивість тих вісток.
— Це журналістична качка! — сказав я йому.
— Помиляєшся, — відповів Рауль. — Уряди держав дуже збентежені ракетами. І затривожені.
— Затривожені? — здивувався я. — Таж це справа Москви, а не вільного світу!
Як виходило з розповіді Семена, дальша розмова відбулася більш-менш у таких словах:
— Сьогодні кожний щиро бажає миру! — сказав Рауль.
— Тактика: по моїй смерті хай валиться світ, що?
— Так і є! Сьогодні найменша проблема може захитати систему рівноваги, що ледь-ледь втримується у світі.
— І втримається, поки бажатиме Москва. Ініціатива в її руках.
— Не конче. І вона теж не хоче війни, хто може ручитися за перемогу?
— А я таки не вірю в те, що тут затривожені.
Тоді Рауль розповів, що Москва вимогла на Заході дозвіл на незалежні розшуки за спричинниками цієї сенсаційної події. Тисячі московських агентів уже сьогодні в дорозі, щоб провірити модерними приладами радіоактивність різних місць, особливо тих, де близько розміщена металургійна індустрія. Будуть провірювати їхню продукцію, навіть найменші бляшки, щоб сконтролювати, чи не є це, бува, частини до ракет, замовлені з якогось центрального диспозиційного пункту.
— А чому радіоактивність? — здивувався Семен.
— Вони міркують, що погінною і вибуховою силою є атомова енергія. Шукають, отже, її слідів дуже вразливими апаратами Гейгера з землі й з літаків. Московські комісії мають провірити всі лабораторії і металургійні фабрики, де можна б готовити складові частини ракет.
— А що на такі вимоги Захід?
Рауль байдуже знизав плечем:
— Як не погодимося, стягнемо на себе підозріння співучасти. Хай собі шукають, це їх болить, а не нас!
Ми сиділи мовчки. Що було й казати? Новина справді неприємна.
Гаська перервала мовчанку:
— А ти не питав Рауля, чи вже приїхали ті «комісії»?
— Якби були тут, він сказав би мені про це. А коли не згадував, то напевно їх ще тут нема. Я вдавав, що справа не дуже мене цікавить та що не вірю в появу ракет.
Увечері ми говорили з дядьком. Коли Семен передав коротко розмову з Раулем, на обличчі дядька появилися риски турботи.
— Треба приготовитися до цього. Ти вже думав, що нам робити?
— Перше мушу випустити ракету на Москву. Опісля знейтралізую випромінювання останків К7. Воно, правда, не атомове, але нові точні прилади ловлять його, зокрема секундарне випромінювання.
— К7 примісти в підземеллі, знаєш, про яке я думаю. Заховай К7 в олив’яній коробці. Зверни увагу, що ми таки не знаємо про найновіші московські осяги у вишукуванні променів.
— Добре, — погодився Семен. — А як у тебе, дядьку, з продукцією К7?
— Мінерали, які дістав, мають мінімальний процент. А до цього переробка дуже кропітка.
Дядько зітхнув важко, було помітно, що це питання йому нелегко розв’язати.
— На всякий випадок ти маєш залізний припас на політ у простори! — закінчив дядько.
13 червня ми втрьох мчали до нашого сховку у скелі. Гаська глянула на блискучу ракетку і здивувалася:
— Це вона? Така маленька?
— Мала, але яка складна. Глянь на її голівку — чудо техніки!
Семен наставив числа на голівці, й ми подалися додому.
Ранком Гаська побудила нас:
— Вставати! Сьогодні великий день!
— Ще рано! — бурмотів я.
Вже таку природу маю, що не можу схоплюватися раннім ранком. Тоді цілий день не маю доброго настрою. Але з Гаською не можна поставити на своєму.
По сніданку Гаська глянула на годинник.
— Як же, починаємо?
— Починаємо!
Семен увімкнув обережно невеличку підойму.
— Уже летить! — сказав, і ми підійшли до стола.