Рукопис, знайдений у Сараґосі

І справді, Веласкес добув свої таблички й пильно щось рахував.

— Пробач мені, сеньйоре, — відповів наш математик, — твоя розповідь справді мене зацікавила, я уважно слухав тебе, не відволікаючись ні на мить. Коли я йшов за тобою дорогою твого життя й бачив, що одна й та сама пристрасть здіймала тебе вгору, коли ти починав свій шлях, утримувала тебе на осягненій висоті в середині твого життя й служить тобі опорою ще й на схилі твоїх днів — мені здалося, що я бачу замкнену криву, ординати якої в міру руху по осі абсцис спочатку зростають згідно з рівнянням кривої, потім, десь посередині, залишаються однаковими, а далі меншають прямо пропорційно до попереднього зростання.

— Ти ба, — відповів маркіз, — я гадав, що можна з моїх пригод вивести моральне повчання, але ніколи не думав, щоб їх можна було описати рівнянням.

— Тут не йдеться про твої, сеньйоре, пригоди, — сказав Веласкес, — а про людське життя взагалі, про фізичну й моральну активність, яка зростає з віком, затримується на мить, а потім спадає і тому — так само, як і інші сили — підлягає незмінному закону, тобто певному відношенню між кількістю років і мірою активності, яка зумовлена силою духу. Я хочу пояснити це детальніше. Припустимо, що твій життєвий шлях — це довга вісь еліпса, що ця довга вісь поділена на дев’яносто років, які тобі призначено прожити, а половина малої осі поділена на п’ятнадцять однакових відрізків. Зверніть увагу, що відрізки малої осі, які являють собою ступені активності, відрізняються за величиною від частин великої осі, що позначають роки. За самою природою еліпса ми отримуємо криву лінію, яка спочатку швидко піднімається, затримується на мить майже на тому самому місці, а потім опускається прямо пропорційно до попереднього підйому.