Рукопис, знайдений у Сараґосі

Тут у мене раптом майнула щаслива думка; я вирішив кинути одразу все на шальку терезів і додав:

— Однак якщо ти хочеш, щоб сьогоднішній день був прибутковим, я можу іншим способом компенсувати збитки.

— Як це? — заволав Седекія. — Розумію, це, певно, знову якісь вигадки, які закінчаться так само, як і попередні.

— Нічого подібного, — відповів я, — зараз ти сам переконаєшся, що ціна, яку я тобі пропоную, є справжньою.

З цими словами я поспішно вибіг і тут же повернувся, несучи під пахвою мою бронзову шкатулку. Седекія уважно дивився на мене, усмішка надії майнула на устах Сари, я ж тим часом відкрив шкатулку, вийняв папери, які в ній були, й, роздерши їх надвоє, подав старому. Седекія миттю зрозумів, про що йдеться, судомно стиснув папери в руці, вираз неймовірного гніву з’явився на його обличчі, він підвівся, хотів щось сказати, але слова застрягли в горлі. Вирішувалась моя доля. Я впав старому до ніг і почав обливати їх слізьми.

Побачивши це, Сара стала на коліна біля мене й, сама не знаючи чому, уся заплакана, стала цілувати дідусеві руки. Старий звісив голову на груди, тисячі почуттів переплелися в його душі, він мовчки дер папери на дрібненькі клапті, врешті підхопився й поспішно вийшов з кімнати. Ми залишилися самі, охоплені вкрай болісною непевністю. Я визнаю, що втратив будь-які надії; після того, що сталося, я розумів, що не можу залишатися в домі Седекії. Востаннє глянув я на заплакану Сару й вийшов — і раптом побачив у сінях якийсь рух і товкотнечу. Я запитав, що сталося, і мені з усмішкою відповіли, що я менш від будь-кого мав би задавати такі запитання.

— Адже це за тебе, — додали, — Седекія видає свою онуку і звелів чимшвидше підготуватися до весілля.

Можете собі уявити, як я від розпачу одразу перейшов до стану невимовного щастя. Через кільканадцять днів після цього Сара стала моєю дружиною. Мені не вистачало тільки одного — щоб мій приятель теж брав участь у такій чудесній зміні моєї долі; однак Германус, захоплений наукою Назарейського Пророка, належав до тих, котрі вигнали нас із храму, тому, незважаючи на нашу дружбу, я повинен був розірвати з ним будь-які відносини й відтоді ніколи більше не бачив його.

Після стількох перипетій мені здавалося, що я почну жити спокійним життям, тим більше, що я відрікся від ремесла міняли, яке так небезпечно далося мені взнаки. Я хотів жити за рахунок своїх багатств, але щоб не тратити часу марно, вирішив зайнятися позичанням грошей. І треба сказати, що бажаючих узяти позику не бракувало, тому прибутки я мав значні; Сара з кожним днем усе більше усолоджувала мені життя, і тут раптом несподіваний випадок повністю змінив стан справ.