Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Тласкала розгадала мене, я також думав, що для мене спалахнув пломінчик надії, і ми легко могли зрадити себе в очах проникливого загалу. На щастя, ми уникли загальної уваги. У віце-короля з’явилися певні важливі справи, що поклали край низці розваг, яким він, а за ним і вся Мексика палко віддавалися. Ми тоді почали жити спокійнішим життям. Тласкала повернулася в свій дім, який вона мала на північ від озера. Я спершу почав досить часто навідувати її, потім вже приходив щодня. Я не можу пояснити вам характеру наших відносин. З мого боку це межувало з якимось фанатизмом, з її боку неначе палав святий вогонь, який вона підтримувала охоче і зосереджено.
Взаємне визнання почуттів от-от мало зірватися з наших губ, але ми не сміли його вимовити. Цей стан зачаровував, п’янив нас, і ми боялися якимось чином його змінити.
Коли маркіз дійшов до цього місця своєї розповіді, циган повинен був зайнятися справами табору, і нам довелося відкласти до наступного дня заспокоєння нашої цікавості.
День сорок четвертий
Ми всі зібралися в мовчанні, і маркіз, зайнявши своє місце, продовжив так:
Я розповідав вам про своє кохання до незрівнянної Тласкали, змалював вам її постать і душу; продовження моєї історії дозволить вам пізнати її ще краще.
Тласкала вірила в істинність нашої святої віри, але водночас глибоко шанувала пам’ять своїх предків і з таких поплутаних уявлень про ці справи вигадала для себе особливий рай, який був не на небі, а в якійсь серединній країні. Вона навіть якоюсь мірою поділяла забобони своїх земляків, вірила, що славні тіні царів з її роду темними ночами сходять на землю й відвідують стародавнє кладовище, яке знаходиться в горах. Тласкала нізащо в світі не пішла б туди вночі. Однак іноді ми ходили туди вдень і проводили там довгі години. Тласкала тлумачила мені ієрогліфи, вирізьблені на надгробках її предків, і пояснювала їх через старі перекази, які дуже добре знала.
Ми вже розібрали більшу частину написів і, продовжуючи наші пошуки, знаходили нові, які очищали від моху й терену, що їх покривали. Одного дня Тласкала показала мені колючий кущ і сказала, що він має своє значення, бо той, хто його посадив, мав намір прикликати помсту богів на тіні своїх ворогів, і я добре зроблю, якщо знищу цю зловісну рослину. Я взяв сокиру в мексиканця, який ішов за нами, й зрубав лиходійний кущ. Тоді ми побачили камінь, вкритий ієрогліфами значно густіше, ніж нагробки, які ми оглядали до цього часу.
— Цей напис, — сказала Тласкала, — був тут вибитий вже після завоювання нашої країни. Мексиканці тоді змішували ієрогліфи з деякими літерами алфавіту, який вони перейняли від іспанців. Тогочасні написи легше прочитуються.
І справді, вона почала читати, але з кожним словом у її рисах проступало все більше страждання, і врешті-решт вона впала непритомна на камінь, який протягом двох століть ховав причину її раптового жаху.
Тласкалу перенесли додому, вона трохи опритомніла, але не могла зв’язати разом двох речень і весь час немовби маячила. Я повернувся до себе в повному розпачі, а наступного дня отримав листа такого змісту:
Алонсо, щоб написати цих кілька слів, я повинна була зібрати всі свої сили й думки. Цього листа віддасть тобі старий Хоас, мій давній учитель мови моїх предків. Відведи його до каменя, який ми знайшли вчора, й попроси, щоб він витлумачив тобі напис. Мій погляд мутиться, густа імла застеляє очі. Алонсо, страшні видіння снують між нами… Алонсо… я не бачу тебе.
Хоас був одним з теоксихів, тобто походив з роду давніх жерців. Я відвів його на кладовище й показав нещасливий камінь. Він переписав ієрогліфи й відніс запис до себе. Я пішов до Тласкали, але гарячка не покинула її; вона подивилася на мене непритомним поглядом і не пізнала мене. Під вечір гарячка дещо зменшилася, однак лікар попросив мене, щоб я не ходив до хворої.
Наступного дня Хоас приніс мені переклад мексиканського напису, де було сказано:
Я, Коатрил, син Монтесуми, поховав тут тіло нікчемної Марини, яка принесла в жертву серце й вітчизну заради негідника Кортеса, ватажка морських розбійників. Ви, духи моїх предків, що приходите сюди темними ночами, поверніть на мить цей труп до життя й завдайте йому найстрашніших мук конання. Духи моїх предків, вислухайте мене, вислухайте мої прокляття. Подивіться на мої руки, які ще парують кров’ю людських жертв!