Рукопис, знайдений у Сараґосі

Я повернувся до Мадрида з Толедо, який щиро пообіцяв винагородити себе за час, проведений у монастирі камедулів. Пригоди Лопеса Суареса живо зацікавили його; дорогою я розповів йому всі подробиці, кавалер уважно до всього прислухався, врешті-решт сказав:

— Певною мірою входячи в новий період життя після покути, слід би почати від якого-небудь доброго вчинку. Мені шкода того бідолашного юнака, який без друзів, знайомих, хворий, покинутий усіма, а до того ж іще закоханий, сам не знає, як дати собі раду в чужому місті. Аваріто, відведеш мене до Суареса, можливо, я йому для чогось придамся.

Намір Толедо аж ніяк не здивував мене, бо я вже давно мав нагоду переконатися в його шляхетному характері й готовності допомагати іншим.

І справді, приїхавши до Мадрида, кавалер одразу подався до Суареса. Я пішов за ним. Щойно ми увійшли, як нас вразило дивне видовище. Лопес лежав у найстрашнішій гарячці. Очі мав розплющені, але нічого не бачив, тільки іноді безумна посмішка пробігала по пересохлих устах, мабуть, коли він марив про кохану Інесу. Тут же біля нього сидів у кріслі Бускерос, але навіть не обернувся, коли ми заходили. Я підійшов до нього й побачив, що він спить. Толедо підійшов до винуватця нещасть бідолашного Суареса й потягнув його за руку. Дон Роке прокинувся, протер очі, витріщив їх і вигукнув:

— Що я бачу, сеньйор дон Хосе тут? Вчора я мав честь зустріти на Прадо ясновельможного герцоґа Лерму, який уважно приглядався до мене, мабуть, хотів зі мною познайомитись. Якщо його герцозькій вельможності потрібні мої послуги, то передай, сеньйоре, своєму шановному братові, що я завжди готовий йому служити.

Толедо повстримав нескінченний потік слів Бускероса й запитав його:

— Не про це зараз мова. Я прийшов дізнатися, як почувається хворий і чи йому щось потрібно.

— Хворий почувається погано, — відповів дон Роке, — потрібне ж йому передовсім здоров’я, розрада й рука прекрасної Інеси.

— Щодо першого, — перервав його Толедо, — то я негайно піду по лікаря мого брата, який у Мадриді належить до найкращих.

— Щодо другого, — додав Бускерос, — то ніяк ти йому, сеньйоре, не допоможеш, бо не повернеш життя його батькові; а щодо третього, то можу запевнити, що я не ощаджую зусиль, аби владнати цю справу.

— Як це? — закричав я. — Батько дона Лопеса помер?

— Саме так, — відповів Бускерос, — онук того самого Іньїґо Суареса, який, обпливши багато морів, заснував торговий дім у Кадиксі. Хворому було вже значно краще, і сили, без сумніву, невдовзі повернулися б до нього, якби звістка про смерть винуватця його життя не запроторила його знову до ліжка. Оскільки ж ти, сеньйоре, — продовжував Бускерос, звертаючись до Толедо, — щиро цікавишся долею мого приятеля, то дозволь мені супроводжувати тебе в пошуках лікаря й узагалі запропонувати мої послуги.