Рукопис, знайдений у Сараґосі

Розповідаючи вам, що я потрапив неласку, я ні словом не згадав, що весь цей час робила моя дружина. Ельвіра спочатку пошила собі кілька суконь з темної матерії, потім переїхала в монастир, де кімната для бесід одразу перетворилася в салон для прийому гостей. Щоправда, моя дружина показувалася тільки з хусточкою в руці і з розпущеним волоссям. Докази такої стійкої прив’язаності сильно зворушили мене. Хоча я й був виправданий, але чи то внаслідок юридичних формальностей чи внаслідок повільності, притаманної іспанцям, я ще мав чотири місяці пробути у в’язниці. Отримавши свободу, я негайно подався в монастир до маркізи й привіз її додому, де на честь її повернення був влаштований чудовий бал — але який бал! Святі небеса!

Тласкали вже не було; навіть найбільш байдужі згадували її зі сльозами в очах. Можете уявити собі мій біль; я втрачав розум і не бачив нічого навкруг. І тільки нове почуття, пробудивши блаженні надії, вирвало мене з цього гідного жалю стану.

Молода людина, обдарована корисними здібностями, горить бажанням відзначитися. На тридцятому році життя вона прагне популярності, пізніше — пошани й почестей. Я вже здобув популярність, але, мабуть, не мав би її, якби було відомо, якою мірою кохання скеровувало мої вчинки. Тим часом мою поведінку пояснювали небуденними чеснотами, підкріпленими незвичайною силою характеру. До цього додавався свого роду ентузіазм, якого найчастіше не жаліють для тих, котрі протягом якогось часу за рахунок власної безпеки притягали до себе загальну увагу.

Популярність, що оточувала мене в Мексиці, дозволила мені пізнати, якої про мене були високої думки, а приємні знаки уваги вирвали мене з глибокого розпачу, в який я був поринув. Я відчував, що ще не заслуговую на таку популярність, але мав надію, що буду гідним її. І коли, вимучені болем, ми бачимо перед собою похмуре майбутнє, Провидіння, яке піклується про нас, запалює несподівані вогні, які знову освітлюють наш життєвий шлях.

Я вирішив заслужити у власних очах ту популярність, яку вже нібито мав; отримавши посаду в системі управління країною, я активно й з однаковим до всіх ставленням виконував свої обов’язки. Однак створений я був для кохання. Образ Тласкали продовжував жити в моєму серці, але я все ж відчував у ньому пустку. Я вирішив її заповнити.

Після тридцяти років можна ще пережити сильні почуття і навіть збудити їх, але біда людині, яка в цьому віці ще хоче звернутися до молодечих забав кохання. Усмішка вже не грає в неї на устах, чула радість не блищить в очах, в мові вже не чути чарівних безглуздостей; вона шукає способів подобатися, але їй вже важко їх знаходити. Легковажна й лукава череда бачить це й, не жаліючи крил, тікає чимдалі, шукаючи молодечого гурту.