Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 966000103
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, антропологів, усіх, хто цікавиться історією нашої землі.
Наступним етапом у розвитку етнокультурної лінії, репрезентованої в Україні ямково-гребінцевим енеолітом, мар’янівськими та малобудківськими поселеннями, є бондарихінська культура доби пізньої бронзи. Усі дослідники одностайно відзначають і місцеве походження і генетичну спадковість цієї культури з пам’ятками більш раннього часу[283]. Як один із доказів цього наводяться поселення, життя на яких продовжувалося безперервно за доби і середньої і пізньої бронзи.
Використовуючи ретроспективний метод аналізу археологічного матеріалу, можна припустити, що розглянуті культури близькі за етносом і складають базу східної (волзько-окської) групи фіномовних племен. Західний кордон групи угро-фінського населення в Україні, мабуть, проходив по Сулі та середній течії Десни, бо на захід від цієї межі повністю відсутні пам’ятки з ямково-гребінцевою керамікою, а пізніше і пам’ятки мар’янівської та бондарихінської культур.
Етнокультурний кордон між угро-фінами та балтами залишається не до кінця з’ясованим. Стосовно межиріччя нижньої течії Десни та Сули за доби пізньої бронзи, мабуть, слід говорити про змішаний етнос, який невідворотно виникає у прикордонних районах. В археології сказане підтверджується тим, що пам’ятки лебедівської (балтської) та бондарихінської (угро-фінської) культур розташовані частково на одній і тій же території.
Згідно з гіпотезою лінгвістів, протягом II тис. до н. е. у степовій та на схід від Дніпра лісостеповій смугах Східної Європи стався поділ індоіранців на індоарійську та протоіранську (північноіранську) мовні спільності. Починаючи з другої половини XIX ст., такий поділ обгрунтовується лінгвістами, а з 30-х років XX ст. підтверджується і археологічними матеріалами. На проти вагу цій гіпотезі з являється концепція пізнього проникнення на південь Східної Європи іранського етнічного елемента в особі скіфів, підтримана рядом археологів, зокрема В. А. Ільїнською, В. В. Сєдовим, Д. Я. Телегіним. На лінгвістичному рівні її поділяють Т. В. Гамкрелідзе і В. В. Іванов та висувають принципово нову і популярну нині концепцію походження індоєвропейської спільності з території Вірменського нагір’я. Вони пов’язують нерозчленовані ще давньоєвропейські діалекти індоєвропейської прамови з племенами давньоямної спільності, прийшлими у III тис. до н. е. із Центральної Азії, і датують розпад давньоєвропейських діалектів та розселення індоєвропейських племен по Європі II тис. до н. е. Іранські ж племена в III—II тис. до н. е. нібито розташувалися південніше Аральського моря у Середній Азії, і лише невелика група просочувалася у степ, зокрема в Приуралля[284].
Підтвердження першої гіпотези, на відміну від другої, певним колом археологічних матеріалів зумовило нашу підтримку та звернення до неї.
Історичні дані щодо індоарійських племен свідчать про їхній прихід на територію Індії та Ірану ззовні. У Передній Азії поява носіїв мітанійської арійської мови фіксується між 1750—1650 рр. до н. е.[285] У писемних пам’ятках Передньої Азії 1500—1300 рр. до н. е. вдалося виявити кілька десятків слів арійського походження — імена богів, царів, терміни, пов’язані з тренуванням коней[286]. Із середини II тис. до н. е. відмічається проникнення арійських племен на територію Індії та Пакистану, а у другій половині II тис. до н. е. були створені гімни “Рігведи”[287]. І, нарешті, наприкінці II тис. до н. е. іраномовне населення з’являється на північному заході Іранського нагір’я[288]. Перелічені історичні події є відправними для реконструкції давньої історії індоіранських племен на теренах Східної Європи.
Дані історичної лінгвістики засвідчують мовні контакти індоіранських племен з “праіталійськими”, кельтськими, германськими, “пратохарськими”, балтійськими, слов’янськими індоєвропейської сім’ї та угро-фінськими і кавказькими з ряду неіндоєвропейських. Принципово важливо, що ці контакти відбувалися іще у передскіфський період та тривали протягом багатьох віків. Так, угро-фінські та індоіранські племена, співіснуючи на мовному рівні, пройшли шлях розвитку від арійської спільності, через поділ цієї спільності на протоіндоарійську та протоіранську і до відособлення північноіранської (скіфо-сарматської) групи[289].
283
Ильинская В. А. Бондарихинская культура (бронзового века) // СА. — 1961. — № 1. — С. 26—46.
284
Гамкрелидзе Т. В., Иванов В. В. Индоевропейский язык и индоевропейцы. — Тбилиси, 1984. — Т. 1, 2. — С. 947—954, карта-схема.
285
История древнего Востока: Зарождение древнейших классовых обществ и первые очаги рабовладельческой цивилизации. — М., 1988. — Ч. 2. — С. 71.
286
Kammenhuber A. Die Arier im Vorderen Orient. — Heidelberg, 1968; Mayrhofer M. Die Indo-Arier in alten Vorderasien. — Wiesbaden, 1966.
287
Елизаренкова T. А. “Ригведа” — великое начало индийской литературы и культуры // Ригведа. Мандалы I—IV. — М., 1989. — С. 437.
288
Грантовский Э. А. Ранняя история иранских племен Передней Азии. — М., 1970. — С. 353—355.
289
Абаев В, И. Доистория индоиранцев в свете арио-уральских языковых контактов // Этнические проблемы истории Центральной Азии в древности: (П тысячелетие до н. э.). — М., 1981. — С. 84—89.