Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Виходячи із специфіки словоутворень, О. М. Трубачов виділяє три локальні групи слов’янської мови: верхньодністровську, західно- та східноприп’ятську. Вони досить добре узгоджуються з виділеними на археологічному матеріалі комарівською та варіантами східнотшинецької культур. Так, верхньодністровській групі відповідає комарівська культура, західноприп’ятській — ровенський варіант, а східноприп’ятській — київський варіант східнотшинецької культури. Остання група, на думку О. М. Трубачова, є немовби головним плацдармом стародавнього слов’янства[267].

Лінгвісти вважають, що у середині II тис. до н. е. слов’янська спільність мала більш замкнене ядро та відкриту різним впливам периферію. Так, ядро праслов’ян можна пов’язати з племенами прип’ятського басейну, а як слов’янську периферію, напевне, можна розглядати споріднену тшинецькій комарівську культуру, відкриту з півдня карпато-дакійським впливам, західнотшинецьку культуру, на якій позначався германський мовний вплив, та сосницьку групу пам’яток, відкриту балтським та північноіранським впливам.

Наступний етап історії праслов’янських племен починається з настанням залізного віку.

Генетична спадковість поміж тшинецькою та білогрудівською культурами в археологів нібито сумнівів не викликає. Білогрудівська культура репрезентує вже добу пізньої бронзи на значній території Правобережної України, поміж Дністром та Середнім Дніпром, Прип’яттю на півночі та Россю на півдні, де мешкали племена, які можна відносити до одного етносу — праслов’янського. Для визначення етнічної належності цих племен у більш пізній час археологи та славісти використовують ретроспективний метод. Вони пов’язують білогрудівську та частково чорноліську культуру з культурами раннього залізного віку і через них — із зарубинецькою культурою, слов’янська належність якої до останнього часу визнавалася більшістю археологів.

Дослідники вважають, що під час формування слов’янського етносу на суміжних територіях, у межах Правобережної України певний час проживали ще два етнічні утворення: балти та фракійці. Їхня роль у давній історії України, зокрема за доби бронзи, була значно скромнішою, ніж роль слов’ян. Але щоб скласти цілісне уявлення про історичний процес, необхідне вивчення усіх стосовних до цього фактів.