Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Почати слід із того, що неолітичні пам’ятки із ямково-гребінцевою керамікою складають південно-західну периферію великої спільності на просторах від Уралу до східної Прибалтики. Протягом довгого часу етнічна належність носіїв культури ямково-гребінцевої кераміки і лінгвістами (Д. X. Бубрах, П. А. Арісте), і археологами (Ю. Айліо, А. М. Таллгрен, Б. С. Жуков, X. А. Моора, Л. Ю. Янітс, Д. Я. Телегін та ін.) визначалася як фіно-угорська. Нині це питання уявляється складнішим, однак, як і колись у носіях культури ямково-гребінцевої кераміки вбачають один із субстратів фіно-угорської народності (П. М. Третьяков, А. X. Халіков, Н. Н. Гуріна).

Кінець ямково-гребінцевої культури в Україні визначається на підставі співіснування її носіїв з носіями культури кулястих амфор і віднесений до кінця III — початку II тис. до н. е. Доля нащадків цих племен у різних регіонах була різною. Але будь-яких помітних змін у північно-східній частині Лісостепової України не фіксується, через що можна припускати розвиток місцевих племен. Це тим більше вірогідно, що тут відома група пам’яток, котру можна розглядати як результат цього розвитку. 1928 р. М. Я. Рудинський та Я. Морачевський виявили поселення на р. Сейм (Мар’янівка Путивльського району Сумської області). Аналізуючи його матеріали, вони дійшли висновку, що, незважаючи на безсумнівні пережитки традицій ямково-гребінцевої культури, поселення відноситься до бронзової доби[280]. У 1950-ті роки на Десні та Сеймі було знайдено іще кілька поселень (Волинцеве, Глушень, Дорошівка), які значно розширили уявлення про мар’янівську культуру та підтвердили думку М. Я. Рудинського щодо її генетичного зв’язку з ямково-гребінцевою культурою.

Виявлення мар’янівських пам’яток на Дону, Сожі, Оці та Усі дає можливість припустити, що вони обіймали велику територію. Відносно добре вивчені поселення пізнього етапу мар’янівської культури. Пам’ятки, які відносяться до нього, займають практично увесь ареал, заселений у попередній період носіями культури ямково-гребінцевої кераміки. Багато з посудин пізнього етапу мар’янівської культури мають своєрідну технічну особливість — вони вкриті розчосами, які іноді нагадують сітчастий візерунок або відбиток грубої тканини. Ймовірно, цю рису, слід пов’язувати з культурами так званої текстильної кераміки, поширеними від пониззя Ками до Балтійського моря[281]. Дослідники відзначають, що ці своєрідні пам’ятки виявляють спадковість з більш ранніми місцевими культурами, а також те, що регіон поширення текстильної та рогожної кераміки повністю відповідав ареалові розселення фіно-угорських племен[282].