Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Тим часом порівняння білогрудівських та чорноліських пам’яток детально ніколи не проводилося. А проведене дало змогу дійти висновку про їхні суттєві відмінності. Насамперед слід відзначити різницю у рівні розвитку, попри незначний між ними хронологічний розрив. Білогрудівська культура — типовий зразок суспільства пізнього бронзового віку Полісся та північних районів Лісостепу з примітивним побутом, відсталим, певною мірою застійним господарством. Чорноліська ж культура для усієї Східної Європи явище унікальне — з розвинутим бронзоливарним виробництвом, високим рівнем керамічного, косторізного та будівельного ремесел.

Усі ці факти спричинилися до того, що ряд археологів переглянули свою думку щодо чорноліської культури. В усіх останніх працях Г. І. Мелюкової та Г. І. Смирнової — головних дослідників фракійських культур у Молдові та на Середньому Дніпрі — підкреслюється великий вплив названих культур на формування чорноліської. Незважаючи на такі зміни, принципова оцінка чорноліської культури як місцевої, що є продовженням білогрудівської і, отже, слов’янської залишається в силі. Однак відмінності між білогрудівською та чорноліською чи, вірніше, чорнолісько-жаботинською культурами настільки значні, що одними впливами, навіть найсильнішими, пояснені бути не можуть. Досить очевидно, що поява у Закарпатті, Прикарпатті та західних районах Молдови пам’яток фракійського гальштату пов’язана з масовим переселенням із території початкового проживання — регіону, розташованого на південний схід від Трансільванії та Карпат. Серед прийшлого населення розрізняються кілька груп. У зв’язку з чорноліською культурою найцікавішою видається сахарнянсько-солонченська група фракійського населення, яка із зони первинного проживання на території Нижнього Подунав’я переселилася до Середнього Подністров’я і далі на схід, углиб лісостепової України. Своєрідні пам’ятки, рішуче відмінні від Білогрудівки, на Дністрі, Південному Бузі, Тясмині, Дніпрі та Ворсклі, вказують на шлях руху фракійського населення. Дані археологів підтверджуються лінгвістами. О. М. Трубачов саме на території Правобережної України встановлює велику кількість гідронімів фрако-дакійського та іллірійського походження. Показовим є скупчення цих гідронімів на порівняно вузькій смузі, що простяглася від Верхнього та Середнього Подністров’я на північний схід до Дніпра[276].