Привид мертвого дому. Роман-квінтет
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Унів. вид-во Пульсари
- ISBN: 966-8767-21-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Привид мертвого дому. Роман-квінтет». Краткое содержание книги:
Я хитнув. У мене макітрилося в голові. Цокотів зубами, а тіло все трусилося.
Виручила мама. Вийшла на ґанок і погукала дівчаток їсти.
— Ідьом! — відгукнулася середня, а старша обійняла мене й поцілувала цього разу в щоку:
— Будем іщо так іграца? — спитала лагідно.
Я хитнув, і ми полізли з кущів. Молив Бога, щоб у мене перестало труситися тіло, поки дістануся на вільний простір.
— Мальчік, не забудь про випівон, — шепнула середня. — Шо ти за мужчина, єслі не достанеш нам випівона!..
Але я її майже не слухав, хотілося цього разу від них утекти і хоч трохи побути на самоті. Через це їсти із дівчатками рішуче відмовився, тим більше, що менша дивилася на мене цілком іронічно, й подався геть, а коли діставсь у халабуду, впав на нашу з татком постіль — мене незвідь од чого затрусило від ридань. Я плакав і думав, що мужчиною бути — це зовсім не значить улягати всіляким «спорченим», а, очевидно, виявляти перед ними власну несхитну волю, отже, ніяким «мужчиною» я сьогодні не був, а тільки шматою, нещасним і безвільним помелом.
Татко прийшов з роботи, трохи затримавшись. Увесь цей час мама невпинно варила і смажила, дядько Володя вивернув черево на розкладачці під дубом і давав такого хропака, що листя трусилося; мама послала нас із дівчатками в магазин, там була черга, в якій вони залишили мене, а самі подалися блукати вулицею. Незабаром двоє старших приєдналися до хлопчачої компанії із рябим псом, а молодша повернулася до мене й допомогла мені нести хліб та ситро. Дорогою розпитувала, скільки мені років, де я вчуся і чи добре вчуся, сказала, що вона відмінниця і зовсім не хоче ставати проституткою, як її сестри, при тому слово «проститутка» вимовила без найменшого зніяковіння.
— Уже убіділся, шо оні спорчениї? — спитала вона також без найменшого зніяковіння.
Я ствердно кивнув.
— Випівон оні просілі? — спитала тим-таки прокурорським тоном.
— Так, — мовив я.
— Не будь дураком і нічаво їм не принось, — сказала дівчинка. — Ілі ти сам спорчений?
Я замотав заперечно головою.
— А бабу чево колол? — спитала вона.
— Це вони! — прошепотів я, дико засоромлений.
— А до етого тоже єйо колол?
— Ні, — сказав щиро. — Й подумати не міг…
Тоді вона спокійно розповіла, що коли баба жила в них, не тільки кололи її голками, а підпалювали їй одежу, раз сипнули в обличчя тютюном, зачиняли її в туалеті (до речі, останнє я знав), перевертали їй їжу, або ж кидали в ту їжу жменю солі, дзюрили їй в компот (і про це дівчинка сповістила без зніяковіння), а вчила їх так робити їхня мама, яка родом із Тюмені і весь час сміється з папки, бо папка недобре говорить по-російському, а коли вони їхали сюди, то мамка попередила: коли привезе до них бабу, вона ту бабу отруїть — вже навіть дістала отрути для пацюків (такий чорненький порошок — сказала спокійно дівчинка), але дурна буде, бо зроблять експертизу і посадять мамку в тюрму. Її сестри прийшли від такої ідеї в дике захоплення і сказали, що коли папка бабу Ганю привезе, то хай мама трохи почекає, хай поки бабу віддасть їм, а коли вони з нею награються, то може тоді й труїти.
Від такої інформації волосся в мене стало сторчма, і я вперше в житті пожалів бабу Ганю й забажав, щоб вона таки залишалась у нас.
— А ти, — спитав я, — дозволяєш їм таке чворити?
— Я їх боюся, — сказала дівчинка, перейшовши раптом на українську мову. — І не здумай, Бога ради, їм розказати, бо вони мене вб’ють. У нас так склалося: вони живуть по собі, а я по собі. Мене папка любить, а їх мамка. Я їх не виказую, і вони мене не чіпають. Вони хочуть бути проститутками, а я порадошною…
— Ти молодець! — гаряче сказав я, позирнувши на неї захоплено. — Але як ти можеш з такими жити?
— Отак і живу! — по-дорослому сказала дівчинка, і її очі переповнилися слізьми. — Ти їх стережись! Бачу, що ти чистий мальчик, а оні грязнії, — знову перейшла вона на російську. — Ненавіжу їх всєх!.. Проклятоє мамашкино отродіє!..
Я був приголомшений. Досі мені здавалося, що обстановка в нашому домі цілком ненормальна: бабця настроєна супроти мами і баби Гані і навпаки, татко з мамою не спить разом, а з них усіх підсміюється, мене, крім татка, ніхто не любить, і я росту, мов бур’янець, але щоб було аж таке? Зненавидів себе, що піддався тим юним розпусницям і бридашно цілувався з ними, отже, робив із ними якісь недозволені речі, взяв участь у знущанні над бабою Ганею — все це давало підстави таки вірити цій меншій дівчинці, та й навіщо їй брехати — вона й справді серед них найкраща.