Привид мертвого дому. Роман-квінтет

— Чого верещиш? — спитала нечемно в матері.

— Вони мене голками колять, — заплакала баба Ганя.

— Хто вони?

— Діти! — баба Ганя знову заверещала, хоч у той час її ніхто не колов.

— Знову вигадуєш? Господи, як ти мені набридла!

— Забери мене в хату, — сказала баба Ганя.

Мама допомогла їй звестися, а дівчатка в кущах, аж по землі качалися, беззвучно регочучи.

— Отлічно! — сказала старша, коли вони прийшли до тями. — Как у нас вишло?

Не міг не згодитися: вийшло чудово — ніхто нас не звинуватить. Але на душі в мене було кисло.

— А та третя нас не викаже? — спитав я тоном обережного злочинця.

— Нє, — сказала старша. — Она в нас гутаперчевая, но не донощик.

Не зовсім зрозумів, що таке «гутаперчева». Власне, знав, що гутаперчевий — це гумовий, але як може бути гумовою дівчинка, таки не розумів.

— Мальчік, — манірно закопилила губку старша. — Ти випівон можеш достать?

— Як так «випивон»? — спитав я, ошелешений.

— От дурачок. Ну, водкі, віна.

Я похитав головою, цього й справді не міг дістати.

— Ну, хорошо! Ето ми потом. Хочеш, будем іграца в мужчин і женщин.

— Як це? — спитав я.

— А может, он не мужчина, — сказала середня, і вони аж покотилися з реготу.

— Давай провєрім, — сказала старша й підморгнула сестрі.

— Он тада спугаїца, — сказала середульша. — Луче раскажем.

— Ну, ето такая ігра, — сказала старша і раптом обняла мене за шию. — Ти будешь мужчина, а ми женщіни, харашо?

— Хорошо, — сказав я, відчуваючи, що мене аж потом пробрало.

— Ну от, шо дєлают женщіни і мужчини, знаїш?

Я звільнився з обіймів старшої, бо мені млосно ставало і подивився на них баранчиком. З другого боку, мені було з ними так цікаво, що я аж тремтів. Мій маленький розумець наказував мені покинути юних безсоромниць, але я в цій ситуації собі не належав: вони оволоділи моєю волею беззастережно.

— Целоваться ти умєїш? — спитала старша.

Я хитнув: бачив, як це роблять дорослі: в житті, в кіно і по телевізору, але сам того не вмів, та й де і коли міг таким займатися? Водночас у вухах моїх і досі звучало попередження тієї третьої, що ці двоє «іспорчені», однак я, очевидно, в той день сам був спорчений, отож не встав із землі, не вийшов із кущів і не покинув їх, а тільки дивився.

— Целуй Лєнку! — наказала старша дівчинка.

Я підповз на колінах до Лєнки, заплющився і наставив уста. Дівчатка зареготали.

— Сматрі! — сказала старша. — Так дєлай! — Вона раптом охопила мене за шию і присмокталася до моїх губів, ніби випити хотіла. Я задихнувся. Тоді так само мене обхопила середульша й присмокталася до мене, як п’явка. Тіло моє затрусилося, ніби мав я лихоманку.

— Он уже дьоргаїца, — сказала середульша. — Пусть успокоїца.

— Ну шо, інтєресно іграть у мужчин і жєнщин? — спитала старша.