Книга дивних нових речей

— І що ж сталося?

— Волога, — сказав Тартальйоне. — Час. Зношування і спрацьовування. До того ж, як ти, мабуть, уже помітив, мені катастрофічно бракує помічників, які вдень і вночі працювали б, щоб забезпечити мене всім необхідним. Але!

Лінгвіст почав нишпорити по кімнаті, почувся стукіт чогось пластикового, а потім булькіт, наче щось занурилося у ванну, наповнену рідиною.

— Але! Перш ніж вони дали драла звідси, ці маленькі жінкуваті чоловічки в купальних халатах повідали мені одну зі своїх таємниць. Найважливішу, еге ж? Вважай алхімію. Вони навчили мене, як зі старих непотрібних рослин робити бухло.

Знову булькнуло, і Тартальйоне простягнув Пітерові кухля, відсьорбнув зі свого і далі поніс свою маячню:

— Знаєш, що мене найбільше бісить на аміківській базі? Одна-єдина штука, але ну просто нестерпна. Я тобі скажу: там не женуть горілки. І немає борделю.

— Це вже дві штуки.

Тартальйоне, вже заправившись паливом, не звернув на нього уваги.

— Я не геній, але я осягнув кілька істин. Я знаюся на іменниках і дієсловах, я тямлю в губних фрикативах і знаюся на людській природі. От скажи мені, що люди через п’ять хвилин після того, як потрапляють до якогось нового місця, відразу ж починають шукати? Ти не знаєш, про що вони думають? Я тобі скажу: вони розмірковують про те, як їм перепихнутися і де роздобути якогось дурману. Якщо це нормальні люди. І що ж робить наш велемудрий АМІК? Що ж він робить? Він нишпорить по всьому світу, щоб відкопати людей, яким це не потрібно. Колись давно, може, й було потрібно, але не зараз. Авжеж, вони можуть видати кілька жартів про кокс і луцьку — ти ж знайомий із Бі-Джи, еге ж?

— Так, я знайомий із Бі-Джи.

— Триста фунтів блефу. Цей хлопчина вбив у собі всі природні потреби і всі природні бажання, які тільки-но відомі людству. Усе, що йому потрібно — це робота і півгодинне качання біцепсів під великою жовтою парасолею. Усі решта: Мортелларо, Муні, Гейз, Северин — я вже позабував усі їхні бісові імена, але яка різниця, вони всі такі самі. Гадаєш, це я дивак? Гадаєш, це я божевільний? Та ти подивися на всіх тих зомбаків, чоловіче!

— Вони не зомбаки, — тихо відказав Пітер. — Вони хороші, порядні люди. І роблять усе, що можуть.

Тартальйоне сплюнув десь між ними бражкою із соку білоквіту.

— Усе, що можуть? Усе, що можуть? Припини за них уболівати, наче за футбольну команду, падре, і подивися добре, що там робиться. Життя буяє, еге ж? На яку оцінку з десяти? Два з половиною? Два? Хтось пропонував навчити тебе танцювати танго чи, може, хтось написав тобі любовного листа? А як справи в аміківському пологовому відділенні? Чути, як лопотять piccoli piedi[74]?

— Моя дружина вагітна, — почув Пітер свій голос. — Вони не дозволили їй прилетіти сюди.

— Звісно ні! Сюди набирають тільки зомбаків.

— Вони не...

— Cáscaras[75], порожні посудини, кожен із них порожній! — виголосив Тартальйоне із таким запалом, що аж перднув. — Увесь проект... nefasto[76]. Не можна створити квітуче суспільство, а тим паче нову цивілізацію, зібравши разом купку людей, із якими немає жодних довбаних проблем! Scuzi[77], даруй мені, але це неможливо. Якщо хочеш раю, його треба будувати на війні, на крові, на заздрощах і неприхованій жадобі. А будувати його мають себелюбці і психи. І вони мають хотіти цього так збіса сильно, щоб піти по головах. І вони мають бути харизматичними й привабливими, вони мають бути здатними умикнути дружину в тебе з-під носа, а потім загризти тебе за борг у десять баксів. АМІК гадає, що може зібрати команду мрії? Авжеж, але хіба що тільки у своїх мріях чи снах, тож краще їм прокинутися й принюхатися до мокрої піжами. АМІК гадає, що може просіяти тисячу кандидатів і знайти саме такого чоловіка чи саме таку жінку, які чудово ладнатимуть з усіма, виконуватимуть свою роботу, нікого не задовбуючи, які не впадатимуть ні в істерику, ні в депресію, які не зірвуться і не загублять увесь цей триклятий проект. АМІК шукає тих, хто почувається вдома усюди, навіть у такому великому ніде, як тут; тих, кому байдуже: вони не метушаться, не переймаються через дрібниці, вони завжди бадьорі: гей-гоп, гей-гоп, до роботи дружно всі взялись! Та й кому взагалі потрібен той дім, хіба не байдуже, що будинок, у якому ти виріс, згорів дотла, що твоє рідне місто під водою, що твоїх земляків убивають, як худобу, хіба не байдуже, що десяток покидьків гвалтує твою доньку, однаково ж усі колись помремо, правда ж?