Книга дивних нових речей

— Бог — Той, Хто дбає про мене, — продекламував Пітер, пересуваючи ноги в темряві, — тому нужди не матиму.

Він говорив тим самим голосом, яким читав проповіді, — не різким, але досить гучним, — чітко вимовляючи кожне слово. Вологість у повітрі ковтала звуки, не даючи їм змоги віднестися далеко.

— На луках зелених прихилить мене, на тихую воду мене запровадить! Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Його по дорозі добра. Так робить Він, адже Він — Бог. Коли я піду хай би навіть долиною смертної темряви, то не матиму жаху, бо Ти при мені, Твоє жезло і кий-оберіг підтримають мене! Ти передо мною трапезу зготовив при моїх ворогах, мою голову Ти натер був оливою, мій келих то надмір пиття! Тільки добро й благодать будуть зі мною по всі дні мого життя, а я пробуватиму в домі Божому багато днів!

— Еге-гей, незле компонуєш! — скрикнув незнайомий голос. — Геть незле!

Пітер крутнувся в темряві, ледве не втративши рівноваги. Попри те що слова були приязними, вони збурили в ньому інстинктивний страх — «бийся або тікай». Поява десь поряд, у пітьмі, чоловіка (адже голос був очевидно чоловічий), представника Пітерового виду, здавалася загрозою для життя, подібною до притуленого до скроні пістолета чи ножа під боком.

— Я зняв би перед тобою бісового капелюха, якби він у мене був! — знову почувся голос незнайомця. — А ти профі! Що тут іще сказати, просто клас! Так переробити «Господь мій пастир», щоб ніяким пастирем і близько не смерділо! Лише одна чи дві «с» і одна «ш» у всьому сраному уривку! — захоплення незнайомця, хоч і приправлене грубощами, було щирим. — Ти написав це для , еге ж? Таке собі: «Прийми в себе Ісуса, це не боляче». Наїдки, з яких вийнято всі кісточки, пожива у вигляді молочного коктейлю, слова, що сіються, як манна крупа. Браво!