Книга дивних нових речей
- Автор: Фейбер Мишель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-977-4
- Переводчик: Олег Лесько
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Книга дивних нових речей». Краткое содержание книги:
Ядучий запах самотності Тартальйоне розвіяв трохи туман у Пітеровій голові. Пітеру спало на думку запитати про те, про що він давно вже мав запитати. Беа про це подумала б відразу ж.
— А Курцберг тут?
— Що?
Питання заскочило лінгвіста зненацька і збило з курсу, яким він нісся на всіх парах, виголошуючи свою тираду.
— Курцберг. Він також тут живе? З тобою?
Запала тривала мовчанка.
— Ми з ним розійшлися, — нарешті озвався лінгвіст. — Не дійшли згоди з питань, так би мовити, філософського характеру.
Пітер не міг більше говорити, але видав звук, що мав означати нерозуміння.
— Все через — пояснив Тартальйоне. — Через цих моторошних, миршавих безцюцюрників, сраколизів і маленьких пастельних покидьків, — він голосно сьорбнув і ковтнув. — Курцберґ любив їх.
Минув іще якийсь час. Повітря лагідно шепотіло, невпинно розвідуючи межі кімнати, її пустоти, випробовуючи стелю, штурхаючись у кути між стінами, підмітаючи підлогу, обмірюючи тіла, розчісуючи волосся, облизуючи шкіру. Один чоловік дихав важко, з надсадою, другий узагалі ледве дихав. Схоже було, що лінгвіст сказав усе, що хотів сказати, і тепер загубився у власному розпачі, який стоїчно намагався витримувати.
— До того ж, — додав Тартальйоне останньої миті, перш ніж Пітер знепритомнів, — я не терплю людей, які відмовляються випити зі мною.
24
«Метод Ісуса»
Ніч повинна була тривати довше. Значно довше. Темрява мала тримати його в полоні ще сотні, а може, навіть тисячі років, доки Господь не воскресить мертвих і не підійме їх усіх із землі.
Саме це й збентежило Пітера, коли він розплющив очі. Він мав би бути під землею або ж лежати під якимось покривалом у темному домі в покинутому місті, ще не зотлілий, просто купа нерухомої матерії, яка вже не може відчувати або бачити. І світла не мало би бути. Тим паче такого сліпучо-білого, яскравішого, ніж із неба.
Це не було світло загробного життя, то було світло лікарняної палати. Авжеж, Пітер пригадав тепер. Він зламав обидві ноги, коли тікав від правоохоронців, його забрали до лікарні й накачали знеболювальним, щоб таємничі постаті в масках змогли зібрати докупи уламки його кісток. Тепер уже не побігаєш, доведеться прийняти те, що йому приготовано. Над Пітером пропливає обличчя жінки. Обличчя прекрасної жінки, яка схиляється над ним, наче над немовлям у колисці. На грудях у неї табличка з іменем «Беатріс». Вона медсестра. Пітер закохався в неї з першого ж погляду, немовби все своє життя тільки й чекав на цю жінку. Можливо, колись він навіть одружиться з нею, якщо вона скаже «так».
— Беа, — прокавкав Пітер.
— Спробуй іще раз, — відказала жінка.
Її обличчя заокруглилося, очі змінили колір, шия стала коротшою, а волосся виявилося підстриженим коротко, по-хлопчачому.
— Ґрейнджер, — сказав Пітер.
— Ось тепер угадав, — втомлено відповіла вона.
— Де я?
Світло різало очі. Пітер повернув голову набік, лігши щокою на блідо-зелену бавовняну наволочку.
— У лазареті, — відказала Ґрейнджер. — Тихше-тихше, не смикай цією рукою, там у тебе крапельниця.
Пітер послухався. Тоненька трубка гойдалася біля його щоки.
— Як я сюди потрапив?
— Я ж обіцяла, що завжди пильнуватиму тебе, — мовила Ґрейнджер, а потім, помовчавши, додала: — Чого не скажеш про Бога.
Пітер поклав руку з катетером на покривало й усміхнувся.
— А може, Бог діє через тебе.
— Справді? Що ж, такі думки можна вилікувати. Луразідон. Азенапін. Можу тобі виписати, тільки скажи.
Досі мружачись проти світла, Пітер обернув голову через плече, щоб подивитися, що крапає йому у вену. Рідина була прозора. Глюкоза чи фізрозчин, не кров.
— Отрута, — сказав Пітер. — Що сталося?
— Тебе не було отруєно, — відповіла Ґрейнджер із нотками роздратування в голосі. — У тебе просто сильне зневоднення організму, ось і все. Ти замало пив. І ледве не помер.