Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
— А може, я просто не хочу, щоб стало відомо, ч о м у ви мене викинули, га?
Він ні на мить не збентежився. Кивав кудлатим кумполом, радісний, сяючий.
— Так, так, я це знаю: пробачити, але в очі не глянути. Воістину, близька милостиня не тому, кому подали, а тому, хто подає. Хіба я вам не казав? Вправлятися, вправлятися у цьому треба! Кинь четвертак жебракові й не тікай, але постой, витримай, послухай його подяку! Оце мужність!
— Забирайтеся!
Увійшлося до камінної зали, у музику й яскраве сліпуче світло, у гомін розмов, прямо навпроти танцювальних пар. Усупереч першому враженню й попереднім уявленням, їх було зовсім небагато: просто серед пасажирів першого класу Транссибу переважну більшість становили чоловіки, ділові люди й особи різних сибірських професій, серед яких здатних підхопити жінок у танок знайшлося тут ледве чи більше півтузіні. Хутко роззирнулося: панни Єлени нема, нема і її міцнорукої тітки. Та чи ж не чулося, як вони виходили зі свого купе? Сперлося на ціпок й одвірок, коли сильніше хитнуло вагоном. Опріч усіх настінних ламп, холодними вогнями кришталю і срібла світилася також розлога жирандоль, саме вона була найяскравішою, підвішена спеціально з цієї оказії під опуклим дахом вечірнього вагона. Вона гойдалася у ритмі руху, а здавалося, що в ритмі музики. Грав monsieur Жюль Верус, якого пильнувала, всівшись поруч із ним, Ґертруда Блютфельд, котра годувала його ласощами з поставленої на піаніно круглої вази; на скрипці пригравав один із проводников люкса. Довготелесий фламандець із ротом, набитим солодощами, щомиті зиркав через плече на красиву вдову, яку обертали на паркеті щоразу інші партнери; він один, та ще й піаніст, із нею тут не потанцює. З іншого боку, між скрипалем і каміном, сиділи князь і княгиня Блуцькі, князь дрімав, княгиня скулилася, згорнулася у кріслі, маленька жінка, запечена в ньому, наче м’ясо у формі, — поворушить рукою, головою — і лусне шкіра, кості проб’ють скорину. Тож вона не рухається, сидить нерухомо, наче теж спить; проте не спить: мерехтливе світло жирандолі відбивається у широко розплющених, вологих очиськах старухи. Вона бачить усе. Вклонилося їй одразу від порога. Вона ніяк не відреаґувала. Тільки радник Дусін, який стояв за кріслом князя, поклав їй руку на плече: то був знак.
Ширина вагона, звичайно ж, не дозволяла влаштувати тут бодай щось подібне на справжній танцювальний вечір, не кажучи вже про бал. Пари пересувалися, раз у раз зіштовхуючись, двома нереґулярними шерегами від входу до каміна; далі й у ґалереї стояли ті, хто не танцював, а відпочивав або просто дивився на танцювальників. Кілька мужчин були у фраках; в очі впадав Дітмар Кляусович в ефектному мундирі офіцера імператорського військово-морського флоту, з сивіючою борідкою, підстриженою гострим клинцем, і шляхетним рубцем під носом. Натомість жінки, природно, потрактували транссибірські танці як нагоду продемонструвати все найкраще, що мали в скринях і подорожніх скарбничках; від самих лише брильянтів, що виблискували відбитим сяйвом жирандолі, сліпило очі. Вирізнялася француженка, яка танцювала з чоловіком: у сукні від Пуаре, про котрого пліткувала княгиня, вузькій, леткій, зі шлейфом, із шовкового атласу або парчі, без корсета, з відкритою довгим вирізом спиною, із розрізом також на нозі, із дивно опущеною талією: така сукня здавалася тут непристойно… неконкретною. І ще ота екстраваґантна зачіска Антуана, яку фрау Блютфельд обмовляла від самого початку… Мабуть, вони й справді їхали з дітьми просто з Парижа.
Саме танцювали повільну польку, либонь Schottische. Не чекаючи перерви, вдалося прокульгати попід стіною між парами. Капітан Прівєженський стояв у кутку біля відчинених дверей у ґалерею, розмовляючи з одним із марнотратних братів, капітаном Насбольдтом і високим прокурором. Затрималося на протилежному боці від нього й піаніно, від каміна й княгині, яка сиділа біля каміна. З’явився стюард із напоями. Шампанское! З келихом при губах визирнулося у вікно. На темному обрії перед експресом росла довга смуга жовто-червоного жару, яскравіша, ніж зимний півмісяць. Потяг мчав просто на той мур. Ковтнулося шампанського, залоскотало в носі, чхнулося. Позаду оплески, свист і сміх, Верус закінчив музикувати, тепер його просять заграти щось під назвою Cake Walk.