Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-29-6
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
Професорка Макґонеґел суворо глянула на нього.
- Поттере, - Гаррі відзначив, що вона знову звернулася до нього офіційно,-з огляду на смерть професора Дамблдора, ти повинен розуміти, що ситуація змінилася…
- Я так не думаю, - стенув він плечима. - Професор Дамблдор не казав, щоб я перестав виконувати його накази, якщо він помре.
- Але…
- Вам треба знати лиш одне, перш ніж сюди прибуде хтось із міністерства: мадам Розмерта перебуває під дією закляття «Імперіус», вона допомагала Мелфоєві і смертежерам, ось як те намисто й отруєний мед…
- Розмерта? - недовірливо урвала його професорка Макґонеґел, та не встигла вона сказати ще щось, як за їхніми спинами постукали в двері, і в кабінет ввалилися професори Спраут, Флитвік та Слизоріг. а за ними Геґрід, що й далі заливався рясними слізьми й здригався від горя усім своїм велетенським тілом.
- Снейп! - вигукнув Слизоріг, який був найбільше за всіх приголомшений, блідий і спітнілий. - Снейп! Я ж його навчав! Я вважав, що його знаю!
Але ніхто не встиг йому відповісти, бо високо вгорі зі стіни пролунав різкий голос: у свою порожню раму щойно повернувся чаклун з жовтавим обличчям і коротким чорним чубчиком.
- Мінерво, за кілька секунд тут буде пан міністр, він щойно роз'явився з міністерства.
- Дякую, Еверарде, - сказала професорка Макґонеґел і швидко обернулася до вчителів.
- Поки він не прийшов, я мушу поговорити про те, що буде з Гоґвортсом, - квапливо сказала вона. - Я особисто не впевнена, що наступного року варто відкривати школу. Смерть директора від рук нашого колеги залишиться страшною плямою в історії Гоґвортсу. Це жахливо.
- Я впевнена, що Дамблдор волів би, щоб школа працювала й далі, - заперечила професорка Спраут. - На мою думку, якщо сюди захоче приїхати хоч один-єдиний учень, то школа має залишатися відкритою навіть для нього.
- Але чи залишиться в нас після цього хоч єдиний учень? - засумнівався Слизоріг, витираючи спітнілого лоба шовковою хустинкою. - Батьки не захочуть відпускати дітей, і я б їх у цьому не винуватив. Хоч я особисто вважаю, що в Гоґвортсі перебувати не більш небезпечно, ніж будь-де, та навряд чи з цим погодяться матері. Вони бажатимуть, щоб їхні родини були разом, і це цілком природно.
- Я погоджуюся, - сказала професорка Макґонеґел. - Не можна сказати, що Дамблдор не передбачав ситуації, коли заняття в Гоґвортсі можуть бути скасовані. Коли знову було відкрито Таємну кімнату, він думав над тим, щоб закрити школу… а мушу сказати, що вбивство професора Дамблдора для мене значно страшніше, ніж перебування десь там, глибоко під замком, слизеринського монстра…
- Нам треба порадитися з опікунами, - запропонував писклявим голосочком професор Флитвік; на лобі в нього був великий синець, але, судячи з усього, він цілком одужав після того, як зомлів у Снейповім кабінеті. - Слід дотримуватися встановленого порядку. Таке рішення не можна приймати зопалу.
- Геґрід є, ти щось нічого не кажеш, - звернулася до нього професорка Макґонеґел. -А як на твою думку-чи можна залишати Гоґвортс відкритим?
Геґрід, який під час їхньої розмови мовчки схлипував у свою плямисту хустинку-як-скатертинку, підняв на бряклі червоні очі й прохрипів:
- Йой, та я не знаю, пані професорко… най то вирішують вихователі гуртожитків і директорка…
- Професор Дамблдор завжди цінував твою думку, - лагідно сказала Макґонеґел, - і я її ціную.
- Ну, я залишаюся, - сказав Геґрід, з очей якого й досі текли сльози, величезними краплями зрошуючи кошлату бороду. - Се мій дім, се був мій дім, відколи мені було тринадцять. І якщо будуть діточки, що схочуть, аби я їх учив, я се робитиму. Але… йой, я не знаю… Гоґвортс без Дамблдора…
Він зайшовся плачем і знову затулився хустинкою, а всі принишкли.
- Ну що ж, - сказала професорка Макґонеґел і виглянула з вікна на подвір'я, перевіряючи, чи не прибув міністр, -тоді я мушу погодитися з Філіусом, що найкраще буде порадитися з опікунами, які й вирішать остаточно.
Тепер щодо відправки учнів додому… є думка, що краще це зробити раніше, ніж пізніше. Якщо буде потрібно, ми домовимося, щоб «Гоґвортський експрес» прибув уже завтра…
- А як же похорон Дамблдора? - втрутився нарешті в розмову Гаррі.
- Ну… - затнулася професорка Макґонеґел, бо голос її затремтів,-я… я знаю, що Дамблдор хотів, щоб його по ховали тут, у Гоґвортсі…
- Отже, так воно й буде?-сердито запитав Гаррі.
- Якщо в міністерстві вважатимуть, що так буде доречно, - пояснила професорка Макґонеґел. - Жоден інший директор чи директорка не були…
- Жоден інший директор чи директорка не зробили сій школі стілько всього файного, - прохрипів Геґрід.