Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-29-6
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
- Ти бачиш!-пролунав напружений голос. Тонкс уважно дивилася на Люпина. - Вона все одно хоче за нього заміж, хоч він і покусаний! їй це байдуже!
- Це інша ситуація, - ледве ворушив устами Люпин, що раптом аж заціпенів. - Білл не буде справжнім вовкулакою. Ці випадки зовсім…
- Але мені теж байдуже, мені це байдуже! - схопила Тонкс Люпина за мантію й затрясла. - Я вже мільйон разів тобі казала…
І Гаррі раптом зрозумів, що означав патронує Тонкс, і її сіре волосся, і чому вона прибігла до Дамблдора, коли почула, що на когось напав Ґрейбек; Тонкс і справді була закохана, тільки не в Сіріуса…
- А я тобі казав уже мільйон разів,
- відповів Люпин, уникаючи її погляду і дивлячись у підлогу, - що я для тебе надто старий, і вбогий… і небезпечний…
- Ремусе, я завжди казала, що ця твоя позиція просто сміховинна, - втрутилася місіс Візлі, визираючи з-за плеча Флер і поплескуючи її по спині.
- Нічого не сміховинна, - наполягав на своєму Люпин. -Тонкс заслуговує молодого й дужого.
- Але ж вона хоче тебе, -ледь-ледь усміхнувся містер Візлі. - До того ж, Ремусе, молоді й дужі чоловіки не завжди такими залишаються. - Він засмучено показав на свого сина, що лежав між ними.
- Зараз… не час це обговорювати, - відповів Люпин і збентежено озирнувся, намагаючись ні на кого не дивитися. -Дамблдор помер…
- Дамблдор був би просто щасливий, якби знав, що в світі стало хоч на крихту більше любові, - зронила професорка Макґонеґел, і тут знову відчинилися двері й уві йшов Геґрід.
Ті місця його обличчя, що не заросли волоссям та бородою, були вогкі й напухлі; він здригався від ридань, три маючи в руці свою плямисту хустинку-як-скатертинку.
- Я… я си все зробив, пані професорко, - ледве вимовив він. - 3-забрав його. Професорка Спраут повкладала діточок у ліжка. Професор Флитвік ще си лежить, але каже, що з ним усьо буде файно, а професор Слизоріг просив переказати, що міністерство вже поінформоване.
- Дякую, Геґріде, - сказала професорка Макґонеґел, негайно вставши й обвівши поглядом усіх, хто зібрався навколо Біллового ліжка. - Мушу зустріти представників міністерства, коли вони сюди прибудуть. Геґріде, передай вихователям гуртожитків… Слизоріг хай представляє Слизерин… що я негайно хочу їх бачити у своєму кабінеті. Ти теж приходь.
Геґрід кивнув, розвернувся й почовгав з палати, а Макґонеґел подивилася на Гаррі.
- Гаррі, перед зустріччю з ними, я хотіла б поговорити з тобою. Ходімо…
Гаррі встав, пробурмотів Ронові, Джіні й Герміоні: «Бувайте», - і вийшов за професоркою Макґонеґел з палати. У коридорах було безлюдно й тихо, і лише вдалині лунала пісня фенікса.
Минуло кілька хвилин, перш ніж Гаррі збагнув, що вони йдуть не до кабінету професорки Макґонеґел, а до Дамблдорового кабінету, а ще за кілька секунд він усвідомив, що й справді - вона ж була заступницею директора… отже, зараз вона директорка… тому той кабінет з гаргуйлем належить їй…
Вони мовчки піднялися рухомими гвинтовими сходами й зайшли в округлий кабінет. Він не знав, чого очікувати: можливо, кабінет буде завішаний чорною тканиною, чи там навіть лежатиме Дамблдорове тіло. Насправді все в кабінеті було таким самим, як і тоді, коли вони з Дамблдором кілька годин тому звідси виходили: срібні прилади сюрчали й випускали клубочки диму на столиках з тонкими ніжками, меч Ґрифіндора за склом виблискував собі у місячному сяйві, а Сортувальний Капелюх лежав на полиці за письмовим столом. Тільки Фоуксове сідало було порожнє - він і досі голосив на подвір'ї. Та ще галерея покійних директорів і директорок Гоґвортсу поповнилася новим портретом… Дамблдор дрімав у золотій рамі над столом, на його гачкуватому носі сиділи схожі на два півмісяці окуляри, а сам він був спокійний і вмиротворений. Поглянувши на цей портрет, професорка Макґонеґел зробила дивний рух, наче додавала собі твердості, а тоді обійшла письмовий стіл і подивилася на Гаррі. Її поранене зморшками обличчя напружилось.
- Гаррі,-сказала вона. - Я хотіла б знати, що ви з професором Дамблдором цього вечора робили, коли покинули межі школи.
- Я не можу вам цього сказати, пані професорко, - відповів Гаррі. Він очікував цього запитання й заздалегідь приготував відповідь. Саме тут, у цьому кабінеті, Дамблдор сказав йому, що Гаррі не може розповідати про зміст їхніх уроків нікому, крім Рона й Герміони.
- Гаррі, це може бути важливо, - наполягла професорка Макґонеґел.
- Так, - погодився Гаррі, - і навіть дуже, але він не хотів, щоб я комусь про це розповідав.