Рукопис, знайдений у Сараґосі

Наші давні приятелі, дізнавшись про щастя, яке їх спіткало, приїхали до Мадрида й оточили ложе своєї добродійки. Мати залишала нас щасливими, багатими і закоханими одне в одного. Останні її хвилини були сповнені умиротворення. Вона спокійно заснула вічним сном і ще в цьому житті отримала певну частину винагород, на які заслуговувала завдяки своїм чеснотам, а передовсім — своїй несказанній доброті.

Невдовзі після цього на нас звалилися нещастя. Двоє синів, якими обдарувала мене Ельвіра, недовго прохворівши, покинули цей світ. Отоді титул ґранда перестав нас приваблювати, ми відмовилися від дальших клопотань і вирішили податися до Мексики, де стан справ вимагав нашої присутності. Здоров’я маркізи було відчутно підірване, і лікарі вважали, що морська подорож зможе повернути їй сили. Отож ми вирушили в дорогу й після десятитижневого плавання, яке справді дуже благотворно вплинуло на здоров’я маркізи, висадилися у Веракрусі. Ельвіра прибула в Америку не тільки зовсім здоровою, але й ще прекраснішою, ніж будь-коли.

У Веракрусі ми застали одного з вищих офіцерів віце-короля, який був висланий зустріти нас і супроводжувати до Мехіко. Цей чоловік багато розповідав нам про достоїнства графа де Пенья Велес і про звичаї, які панують при його дворі. Ми вже знали деякі подробиці завдяки нашим зв’язкам з Америкою. Повністю заспокоївши своє марнославство, віце-король розпалив у собі надзвичайну пристрасть до жінок і, не зумівши бути щасливим у шлюбі, шукав задоволень серед вишуканих красунь, якими колись славилося іспанське товариство.

Ми недовго залишались у Веракрусі й відбули надзвичайно приємну подорож до Мехіко. Як ви знаєте, ця столиця знаходиться посеред озера; настала вже ніч, коли ми під’їхали до берега. Незабаром ми побачили не менше ста ґондол, освітлених лампіонами. Найрозкішніша вийшла вперед, підійшла до берега, і ми побачили віце-короля, який вийшов з неї і звернувся до моєї дружини з такими словами:

— Незрівнянна дочко жінки, яку я й досі не перестав кохати! Я гадав, що то небо не дозволило тобі вступити зі мною в шлюб, але бачу, що воно не збиралося позбавити світ його найпрекраснішої оздоби, за що я складаю йому подяку. Прийди ж, прекрасна Ельвіро, оздобити нашу півкулю, яка, маючи тебе, не матиме причин заздрити Старому Світові!

Віце-король зазначив, що Ельвіра так сильно змінилася, що він ніколи б її не пізнав.

— Однак, — додав він, — я пам’ятаю тебе значно молодшою, і ти не повинна дивуватися, що короткозорий смертний не пізнає в троянді бутона.

Потім він вшанував мене обіймами і провів нас обох на свою ґондолу.