Твори в 4-х томах. Том 3

Гаразд, сказав він. І він лежав спокійно і намагався втримувати себе в собі, відчуваючи, що починає вислизати із себе; так іноді відчуваєш, як сніг починає зсуватися з гірського схилу, і він сказав: тепер треба спокійно, аби лиш мені протриматися, поки вони прийдуть.

Щастя Роберта Джордана не зрадило його, бо саме в цю хвилину кавалерійський загін виїхав з лісу й перетяв дорогу. Він стежив, як вершники підіймаються схилом. Він бачив, як дозорець зупинився коло сірого коня й гукнув щось офіцерові і як офіцер під'їхав до нього. Він бачив, як обидва схилилися над сірим конем. Упізнали його. Цього коня і його господаря бракувало в загоні з учорашнього ранку. Роберт Джордан бачив їх на середині схилу, недалеко від себе, а внизу він бачив дорогу, й міст, і довгу низку машин за мостом. Він тепер цілком володів собою і довгим, уважним поглядом обводив усе навколо. Потім він подивився на небо. В небі пливли великі білі хмари. Він торкнувся долонею глиці на землі й помацав кору дерева, за яким лежав.

Потім улаштувався якомога зручніше, вперся ліктями в глицю, а дуло автомата притис до сосни.

Підіймаючись по слідах утікачів, офіцер мав проїхати ярдів за двадцять нижче від того місця, де лежав Роберт Джордан. На такій відстані це не так уже й важко. Офіцер був лейтенант Беррендо. Він щойно повернувся з Ла-Гранхи, коли надійшла звістка про напад на нижній шляховий пост, і йому було наказано виступити зі своїм загоном туди. Вони мчали щодуху, але потім мусили повернути назад, бо міст уже підірвали, і вони переправилися через ущелину вище за течією і поїхали лісом. Коні їхні були в милі й навіть клусом ішли важко.

Лейтенант Беррендо їхав схилом, придивляючись до слідів; його худорляве обличчя було зосереджене й похмуре; автомат лежав поперек сідла. Роберт Джордан лежав за деревом, стримуючи себе, дуже обережно, дуже уважно, щоб не здригнулася рука. Він чекав, коли офіцер виїде на осоння, де перші сосни лісу виходили на зелений схил. Він відчував, як серце його б’ється об устелену глицею землю.