Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
Раптом він згадав, що в його задній кишені є фляжка, і подумав: ковтну переможця велетнів, потім спробую перебратися на інше місце. Та коли він помацав кишеню, фляжки там не було. Тоді він відчув себе зовсім самотнім, бо знав, що навіть цього не буде. Здається, я розраховував на це, подумав він.
Може, Пабло взяв її? Дурниця! Ти, мабуть, загубив її на мосту. Ну, Джордане, давай, сказав він собі. Раз, два, три.
Він відсунувся від дерева і ліг, потім узявся обіруч за свою ліву ногу й сильно відтяг її вниз. Потім, лежачи й відтягуючи далі ногу, щоб гострий кінець кістки не виліз і не продер шкіри зсередини, він почав повільно обертатися на сідницях, поки не повернувся обличчям до схилу. Тоді уперся підошвою право! ноги в ступню лівої і важко, обливаючись потом, перевалився на живіт, потім, звівшись на ліктях, допомагаючи правою ногою, відтяг ліву якомога назад. Він намацав стегно: все було гаразд. Кістка не прорвала шкіри, і зламаний край увійшов у м'яз.
Напевно, нерв справді урвався, коли цей клятий кінь придушив ногу, подумав він. Болю справді нема ніякого. Тільки коли рухаєшся. Мабуть, тоді кістка зачіпає ще щось. Ось бач, сказав він. Бач, як тобі щастить. Навіть і без переможця велетнів обійшлося.
Він потягся за своїм автоматом, вийняв магазин, намацав запасні в кишені, відтяг затвор і заглянув у дуло, потім вставив магазин і повернувся обличчям до шосе. Мабуть, ще півгодини, подумав він. Але не треба хвилюватися.
Він дивився на схил, і дивився на сосни, і намагався не думати ні про що.
Він дивився на річку й згадував, яка прохолода була в затінку під мостом. Хоч би швидше прийшли, подумав він. Аби лиш мені не стало наморочитися в голові раніше, ніж вони прийдуть.
Як ти гадаєш, кому легше? Тим, хто вірує, чи тим, хто сприймає все так, як воно є? Віра, звичайно, втішає, зате ми знаємо, що боятися нічого. Погано тільки, що все минає. Погано, якщо вмирати доводиться довго і якщо до того дуже боляче, бо це принижує тебе. Ось тут тобі таки поталанило. З тобою цього не станеться.
Добре, що вони пішли. Так набагато краще, без них. Мені таки щастить. Їй-бо. Було б набагато гірше, якби вони всі були тут, розкидані по цьому схилу, де лежить сірий кінь. Чи збилися б докупи навколо мене, вичікуючи. Ні. Вони пішли. їх тут нема. Тепер якби ще наступ та був вдалий. Ти чого ще хочеш? Усього. Я хочу всього, але я візьму, що можна. Хай навіть цей наступ захлинеться, що ж, інші будуть вдалі. Я не помітив, чи пролетіли літаки назад, чи ні. Господи, яке щастя, що я зумів примусити її поїхати.
Добре б розповісти про все дідусеві. Все ж, напевно, йому ніколи не доводилося переходити лінію фронту, і розшукувати своїх, і виконувати завдання таке, як сьогодні виконав я. Звідки тобі знати? Може, він п'ятдесят таких завдань виконав. Ні, сказав він. Будь точний. Такого ніхто не зробить п’ятдесят разів. Навіть і п'ять разів. Може, навіть і один раз не так просто. Та ні, чого ж. Ти не єдиний.
Хоч би швидше вони прийшли, сказав він. Хоч би прийшли зараз, а то нога починає боліти. Мабуть, пухне. Все складалося так добре, поки не вдарив цей снаряд, подумав він. Але і то щастя, що він не вдарив раніше, коли я був під мостом. Коли то-небудь робиться не так, рано чи пізно має статись біда. Твоє було відспівано, ще коли Гольц дістав цей наказ. І ти це знав, і це, напевне, передчувала Пілар. Згодом усе це в нас буде налагоджено краще. Похідні рації — ось що нам треба. Так, нам багато чого треба. Мені б, наприклад, мати запасну ногу.
Він через силу всміхнувся цій думці, бо нога тепер дуже боліла в тому місці, де був пошкоджений нерв. Ох, нехай уже йдуть, подумав він. Я не хочу робити того, що зробив мій батько. Я зроблю, якщо треба буде, але краще б не було потреби. Я проти цього. Не думай про це. Не думай про це. Хоч би швидше вони йшли, гади, подумав він. Хоч би швидше, хоч би швидше.
Нога тепер дуже боліла. Заболіла раптово, як тільки почала пухнути після того, як він перевернувся, і він сказав собі: а може, все ж зробити це зразу? Здається, я не надто терплячий на біль. Слухай, як я це зроблю, ти мене зрозумієш, еге? До кого це ти говорив? Ні до кого, відповів він сам собі. Мабуть, до дідуся. Ні. Ні до кого. Ох, хай йому чорт, хоч би вже вони йшли.
Послухай, а може, все ж зробити це, бо, коли знепритомнію, тоді я вже нічого не вдію, і мене візьмуть, і допитуватимуть, ставитимуть всілякі запитання, і робитимуть всілякі речі, і це буде дуже недобре. Краще не допустити до цього. Так, може, все ж зробити це зараз — і по всьому? Ох, ти послухай, ну ж бо, послухай, нехай уже йдуть швидше.