Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Я хочу з тобою.
— Ні, зайчику. Слухай. У цьому люди не можуть бути разом. У цьому кожен має бути сам. Але якщо ти підеш, я піду теж. Тільки так я можу піти. Я знаю, ти підеш і не будеш перечити. Адже ти розумна і ти добра. Ти підеш за нас обох, і за себе, і за мене.
— Але мені б легше було залишитися з тобою, — сказала вона. — Мені так краще.
Я знаю. Тому і прошу тебе — іди. Зроби це для мене, бо Це єдине, що ти можеш для мене зробити.
— Ти не розумієш, Роберто. А я? Мені гірше, якщо я піду.
— Так, — сказав він. — Тобі важко. Але ж ти тепер — це і я теж.
Вона мовчала.
Він поглянув на неї, весь спітнілий, і знову заговорив, намагаючись домогтися свого так, як ще ніколи зроду не домагався.
— Ти зараз підеш за нас обох, — сказав він. — Забудь про себе, зайчику. Ти мусиш виконати свій обов'язок.
Вона похитала головою.
— Ти тепер — це я, — сказав він. — Хіба ти не відчуваєш, зайчику?
Вона мовчала.
— Послухай, зайчику, — сказав він. — Справді, отак тільки я теж піду з вами. Присягаюся.
Вона мовчала.
— Ну ось, тепер ти зрозуміла, — сказав він. — Тепер я бачу, що ти зрозуміла. Тепер ти підеш. От і добре. Зараз ти встанеш і підеш. Ось ти вже сама сказала, що підеш.
Вона нічого не сказала.
— Ну от і дякую. Тепер ти підеш швидко і спокійно і далеко-далеко, і ми обоє підемо в тобі. Тепер поклади руку сюди. А тепер нахили голову. Ні, нижче. От, добре. Тепер я покладу руку ось сюди. Добре. Ти ж розумна. І не треба більше ні про що думати. Ти робиш те, що повинна робити. Ти слухаєшся. Не мене, а нас обох. Того мене, що в тобі. Тепер ти підеш за нас обох. Правда? Ми обоє підемо в тобі. Адже я тобі так обіцяв. Ти розумна, і ти дуже добра, що йдеш тепер.
Він кивнув головою Пабло, який позирав на нього з-за дерева, і Пабло попрямував до нього. Потім він пальцем поманив Пілар.
— Ми ще поїдемо в Мадрід, зайчику, — сказав він. — Правда. Ну, а тепер устань і йди. Встань. Чуєш?
— Ні,— мовила вона і міцно обняла його за шию.
Тоді він знову заговорив, так само спокійно і розважливо, але дуже твердо.
— Встань, — сказав він. — Ти тепер — це і я. Ти — все, що залишиться від мене. Встань.
Вона встала, повільно, не підводячи голови, плачучи. Потім кинулася знову на землю поряд нього, але відразу ж устала, повільно й покірно, коли він сказав їй: «Устань, зайчику!»
Пілар тримала її за лікоть, і так вона стояла перед ним.
— Vamonos, — сказала Пілар. — Тобі що-небудь треба, Inglis?
— Ні,— сказав він і провадив далі до Марії: — Прощатися не треба, guapa, адже ж ми не розлучаємося. Нехай вам щастить у Гредосі. Ну, йди. Будь розумна, йди. Ні,— провадив він далі все так само спокійно й розважливо, поки Пілар вела дівчину до коней. — Не озирайся. Стромляй йогу в стремено. Так, так. Стромляй ногу. Допоможи їй, — сказав він Пілар. — Підсади її в сідло. Ось так.
Він відвернувся, весь спітнілий, і глянув униз, на дорогу, потім знову на дівчину, що вже сиділа на коні, і Пілар була поряд із нею, а Пабло позаду.
— Ну, їдь, — сказав він. — Їдь.
Вона хотіла оглянутися.
— Не оглядайся, — сказав Роберт Джордан. — Їдь.
Пабло шмагонув коня паском по крупу, і на мить здалося, ніби Марія ось-ось вискочить із сідла, але Пілар і Пабло їхали дуже близько обабіч, і Пілар тримала її, і вже всі троє коней ішли вгору.
— Роберто! — закричала Марія й оглянулася. — Дозволь мені залишитись! Дозволь мені залишитись!
— Я з тобою! — закричав Роберт Джордан. — Я там, з тобою, Ми разом. Їдь!
Потім вони зникли з очей за сторчаком, і він лежав, увесь спітнілий, і ні на що не дивився.
Агустін стояв перед ним.
— Хочеш, я тебе застрелю, Ingtes? — запитав він, схилившись зовсім низько. — Хочеш? Я можу.
— No hace falta, — сказав Роберт Джордан. — Їдь. Мені тут дуже добре.
— Me cago en la leche que me han dado! [145] — сказав Агустін. Він плакав і тому бачив Роберта Джордана, як у тумані.— Salud, Ingles!
— Salud, друже, — сказав Роберт Джордан. Він тепер дивився вниз, на дорогу. — Не покидай стригунця, добре?
— Будь певен, — сказав Агустін. — У тебе все є, що тобі треба?
— Цю maquina я залишаю собі, патронів до неї вже мало, — сказав Роберт Джордан. — Ти таких не роздобудеш. Для великої й для тієї, що в Пабло, можна дістати.
— Я прочистив дуло, — сказав Агустін. — Коли ти впав, туди набилося землі.
— Де в'ючак?
— Циган упіймав його.
Агустін уже сидів верхи, але йому не хотілося від'їжджати. Він перехилився з сідла до дерева, під яким лежав Роберт Джордан.
145
Іспанська лайка.