Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Гей, ви! — гукнув човняр. — Чого гатите в човен?
«А чорти б тебе вхопили!» — вилаявся сам до себе мисливець.
— Кидайте свої вабці! — гукнув він човняреві.— Та не баріться! А я поки що не стрілятиму — хіба що просто вгору.
Човняр щось буркнув.
«Не розумію, — подумав мисливець. — Він же знає мисливські, порядки. І знає, що я дорогою працював не менше за нього, коли не більше. Ніколи я ще не стріляв качок так точно і обережно. Чого ж він казиться? Адже я навіть запропонував йому разом розставляти вабці. Хай йому біс!»
А човняр люто гатив веслом по кризі та кидав вабці, і в кожному його русі була ненависть.
«Ні, я не дам йому спаскудити мені ранок», — казав собі мисливець. — Коли сонце не розтопить криги, багато не настріляєш. Ну, може, кілька качок — і не дам я йому зіпсувати собі полювання! Хто зна, скільки разів ще лишилося мені полювати — не дам я зіпсувати собі цей день!»
Він подивився, як жевріє небо за довгою косою, потім обернувся в бочці й глянув на замерзлу лагуну, на болото й на снігові вершини вдалині. Підгір'їв з бочки не було видно, і верхів'я підносилися просто з рівнини. А ось і вітер дмухнув йому в лице. Він знав, що, як зійде сонце, повіє вітер, який неодмінно сполохає качок і прижене їх з моря.
Човняр скінчив розкидати вабці. Вони плавали двома купками одна — попереду й трохи ліворуч від бочки в тому боці, де мало зійти сонце, а друга — праворуч від мисливця. Потім він кинув за борт підсадну качку зі шворкою й тягарцем; качка одразу почала пірнати, то занурюючи, то підводячи голову і хлюпаючи водою собі на спину.
— А може, ще трохи оббити кригу? — гукнув мисливець до човняра. — Дуже мало місця — качки не сядуть.
Човняр не відповів, але загепав веслом по обламаних краях криги. Він знав, що обламувати кригу більше не треба. Та мисливець не знав цього і думав: «Що це в біса з ним коїться? Не дам зіпсувати мені полювання. Не дам, і край! Тепер кожний постріл, може, останній для мене, і я не дозволю якомусь там сучому синові псувати мені полювання! Спокійно, хлопче, не треба сердитись», — умовляв він себе.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Та він уже не хлопець. Йому п'ятдесят років, і він полковник піхотних військ Сполучених Штатів. І, щоб пройти медичний огляд за день до поїздки на полювання в Венецію, він проковтнув стільки нітрогліцерину, скільки було треба для того, щоб… він і сам добре не знав, для чого; для того, щоб пройти огляд, казав він собі.
Лікар вислухав його з недовірою. Але, змірявши двічі тиск, все ж таки записав цифри у картку.
— Розумієте, Діку, — сказав він. — Це може вам завадити; при підвищеному внутрішньоочному та внутрішньочерепному тиску це дуже шкідливо.
— Не розумію, — сказав мисливець, який лише намірявся стати мисливцем, а поки що з генерала став полковником піхотних військ Сполучених Штатів.
— Я ж знаю вас дуже давно, полковнику. Чи, може, це мені тільки здається, що я знаю вас давно?
— Ні, не здається, — сказав полковник.
— Щось ми обидва заспівали сумної,— промовив лікар. — Тільки глядіть, не вдартеся об щось тверде та пильнуйте, щоб на вас не впала іскра, коли вже так напхалися нітрогліцерином. Не завадило б начепити на вас знак, як на цистерну з бензином.
— А з кардіограмою у мене все гаразд? — спитав полковник.
— Кардіограма у вас чудова, полковнику! Не гірша, ніж у двадцятип'ятирічного, ба навіть дев'ятнадцятирічного юнака!
— То чого ж ви чіпляєтесь? — спитав полковник.
Від великої дози нітрогліцерину його трохи нудило; йому хотілося, щоб огляд швидше закінчився. Йому хотілося швидше лягти й випити соди. «Я міг би скласти інструкцію із тактики оборони для взводу з високим тиском, — подумав він. — Шкода, що не можна йому цього сказати. А чом би й не признатись і не попросити ласки в суду? Не зможеш, — сказав він собі.— Усе повторюватимеш, що не винен».
— Скільки разів вас поранило в голову? — спитав лікар.
— Ви ж знаєте, — відповів полковник. — У карточці все записано.
— А скільки разів вам перепало по голові?
— О господи! — Потім він запитав: — Ви питаєте офіційно чи як мій приватний лікар?
— Як ваш приватний лікар. А ви думали, що я хочу підкласти вам свиню?
— Ні, Весе. Пробачте. А що вас, власне, цікавить?
— Скільки у вас було контузій.
— Серйозних?
— Ну, таких, коли ви непритомніли або потім нічого не пам'ятали.