Твори в 4-х томах. Том 3

Роберт Джордан проїхав ще тридцять ярдів понад дорогою; далі укіс був надто крутий. Гармата стріляла тепер майже безперестану: ніби шипіння ракети і потім лункий удар, що підкидав землю. «Ну, тварюко, вперед», — сказав Роберт Джордан сірому й пустив його щодуху вниз із гори; вилетівши на голе місце, перескочив через дорогу, відчуваючи, як цокання копит об асфальт віддається по всьому його тілу до плечей, потилиці й щелеп, а потім помчав угору, по схилу, і копита націлювалися, били, гупали в м'яку землю, відштовхувалися, здіймалися, неслися, і» оглянувшись назад, він побачив міст у такому ракурсі, в якому не бачив його раніше. Його було видно збоку, не зменшеного в перспективі, й посередині мосту зяяв пролам, і за ним на дорозі стояла танкетка, а за танкеткою великий танк із гарматою, жерло якої було націлене на Роберта Джордана, і воно раптом блиснуло сліпучо-жовто, як сонце, відбите в дзеркалі, і повітря лунко розірвалося мовби над самою шиєю в сірого, і не встиг він повернути голови, як попереду знявся фонтан каміння й землі. В'ючак біг перед ним, але він надто збочив праворуч і вже почав приставати, а Роберт Джордан усе гнав і гнав коня і, зиркнувши в бік мосту, побачив довгу низку ваговозів, що спинилися за поворотом, — тепер зверху все було добре видно, — і тут знову блиснув жовтий спалах, віщуючи нове «сюушш» і «бом». Снаряд ліг, не долетівши, але він почув, як після вибуху посипались осколки.

Попереду він побачив інших, вони збилися на узліссі й чекали його, і він сказав: «Але, caballo! Вперед, коню!» Він відчув, як важко дихає кінь на щораз крутішому схилі, і бачив витягнену сіру шию й сірі вуха, і він нахилився, і поплескав коня по сірій спітнілій шиї, і знову оглянувся на міст, і побачив яскравий спалах над важким, приземкуватим, брудного кольору танком там, на дорозі, але шипіння він не почув, тільки гахнуло оглушливо, дзвінко, з їдким смородом, наче розірвався паровий казан, і він опинився на землі, а сірий кінь на ньому, і кінь бив повітря копитами, а він намагався вивільнитися з-під нього.

Рухатися він міг. Міг сунутися праворуч. Але коли він посунувся праворуч, його ліва нога залишилася витягнена під конем. У неї ніби з'явився новий суглоб, не кульшовий, а інший, на якому стегно згиналося в боки. Потім він збагнув, що сталося, і саме в цю мить сірий кінь звівся на коліна, і права нога Роберта Джордана, вивільнившись із стремена, ковзнула по сідлі й лягла на землю, і він обома руками вхопився за стегно лівої ноги, що, як і перше, лежала нерухомо, і його долоні намацали гострий кінець кістки, що випинався під шкірою.