Сповідь відьом

— Потім складеш, — нетерпляче мовив він, і його руки знову погладили моє тіло. Вперше великі ділянки оголеної шкіри торкнулися одна одної — теплі з холодними; протилежності нарешті зустрілися.

Тепер я розсміялася, приємно вражена тим, як ідеально суміщалися наші тіла. Торкнувшись його спини, я стала легенько водити пальцями вгору-вниз, і Метью, застогнавши від задоволення, припав губами до моїх грудей і несамовито цілував мене.

Мої коліна підігнулися і я, щоб не сповзти на підлогу, вхопила його за талію. І виявила жахливу недоречність — не зняті піжамні штани! Мої руки перемістилися з талії наперед і розв’язали мотузочку, на якій ті штани трималися. Метью зупинився і з цікавістю за мною спостерігав. Під його пильним поглядом я послабила розв’язану мотузку — і штани упали додолу.

— Ось так, — задоволено сказала я. — Тепер ми на рівних умовах.

— От і ні, — відповів Метью і ступив крок зі штанів, що купкою лежали на підлозі.

Я мало не скрикнула від захоплення, але в останню мить прикусила губу. Утім, таки отетеріла від побаченого.

Досі не бачені мною частини його тіла виявилися такими ж прекрасними і бездоганними, як і ті, що я вже звикла бачити. Дивитися на голого Метью було те саме, що дивитися на ожилу античну скульптуру.

Мовчки він взяв мене за руку і повів до ліжка. Коли ми опинилися в його заштореному просторі, Метью рвучко стягнув покривала, підняв мене і поклав на високий матрац. А потім вклався поруч зі мною і вкрив нас ковдрою. Коли він ліг набік, поклавши руку під голову, то ця його поза, як і поза наприкінці кожного заняття з йоги, нагадала мені зображення середньовічних лицарів в англійських церквах.

Я підтягнула ковдру до підборіддя, трохи соромлячись тих частин свого тіла, які вважала небездоганними.

— Щось не так? — нахмурився Метью.

— Та трохи нервую, от і все.

— Чому нервуєш?

— Бо ще ніколи не займалася сексом із вампіром.

На обличчі Метью відбилося щире здивування.

— І сьогодні вночі теж не займатимешся.

Забувши про ковдру, я рвучко сіла, спершись на лікті.

— Ти заходиш до мене в ванну, дивишся, як я мокра й гола виходжу із води, дозволяєш мені роздягнути себе — а потім кажеш, що сьогодні вночі кохатися ми не будемо?!

— Кажу тобі ще раз: нам нема чого поспішати. Сучасні створіння такі метушливі, такі нетерплячі… — промимрив Метью, прикриваючи мене ковдрою до талії. — Можеш називати мене старомодним, якщо бажаєш, але я хочу насолодитися кожною миттю нашого роману і свого залицяння.

— Залицяння? — обурено скрикнула я. — Та ти ж уже приносив мені квіти й вино. Тепер ти — мій чоловік, принаймні, ти сам так сказав. — Я зісмикнула з нього ковдру. А коли побачила його голе тіло, то у мене знову застрибало серце.

— Як історик ти мусиш знати, що дуже багато шлюбів не починалися одразу. — Його уважний погляд зосередився на моїх ногах та стегнах, і я відчула в них приємну прохолоду, а потім тепло. — Іноді знадобилося багато років залицяння.