Сповідь відьом

— А Ізабо знає його?

— О, аякже. Колись вони були друзі-нерозлийвода. Якщо він десь тут, вона обов’язково його розшукає. Але не турбуйся — він до шато не прийде, бо знає, що небажаний гість, — запевнив мене Метью. — Якщо кого-небудь із нас не буде з тобою поруч, не виходь із будинку.

— Не хвилюйся. Я не виходитиму за межі маєтку. — Герберт Оріякський був не з тих, кого мені б хотілося здибати.

— Вона ніби хоче якось виправдатися переді мною, — сказав Метью якось безбарвно, але в його голосі чулося роздратування.

— А тобі доведеться вибачити її, — зауважила я. — Вона не хотіла тобі нічого поганого.

— Я не дитина, Діано, і моїй матері не слід захищати мене від моєї ж дружини, — кинув він і став вертіти в руці келих із вином. Слово «дружина» ще довго відлунювало в кімнаті.

— Я нічого не пропустила? — нарешті озвалася я. — А коли ми з тобою побралися?

— Тоді, коли я повернувся додому і сказав, що кохаю тебе. Можливо, у суді ця заява багато не важитиме, але якщо керуватися правилами вампірів, то ми з тобою вже одружені.

— Не тоді, коли я сказала, що кохаю тебе, не тоді, коли ти зізнався мені в коханні по телефону — це сталося лише в той момент, коли ти повернувся додому і сказав мені це в обличчя? — Цей аспект неодмінно треба прояснити. І я вже зібралася започаткувати в своєму комп’ютері файл під назвою «Фрази, які для відьом означають одне, а для вампірів — зовсім інше».

— Вампіри паруються так, як леви або вовки, — пояснив Метью, промовляючи наче фахівець у науково-популярній передачі. — Самиця обирає собі пару, і якщо самець погоджується, то справу зроблено. Вони залишаються парою на все життя, а решта спільноти просто визнає їхній шлюбний зв’язок.

— Ага, — тихо мовила я. От ми й повернулися до теми норвезьких вовків.

— Втім, мені ніколи не подобалося слово «паруватися». Воно звучить якось виложено, безособово, наче йдеться про пару шкарпеток чи черевиків. — Метью відставив келих, схрестив руки і обперся ними об подряпану поверхню стола. — Втім, ти не вампір. Ти не проти, щоб я вважав тебе своєю дружиною?

У моїй голові немов пронісся невеличкий ураган — я намагалася усвідомити, який стосунок має моя любов до смертельно небезпечних представників тваринного царства та до соціальної інституції, відносно якої я ніколи не мала особливого ентузіазму. І в цьому урагані не було дороговказів та попереджальних знаків, щоб допомогти мені знайти правильний шлях.

— А коли паруються два вампіри, — обережно спитала я, прийшовши до тями, — то передбачається, що самиця буде коритися волі самця, як і решта зграї?

— Боюся, що так, — відповів Метью, дивлячись на свої руки.

— Гм-м-м, — протягнула я, примружено поглянувши на його нахилену темноволосу маківку. — І що я з цього матиму?