Пожежник

Гарпер так поспішала, що ледве не спіткнулася об чоловіка, який лежав посеред дороги. Щоб не наступити на нього, вона стрімко зіскочила у високу вологу траву. До автобуса, який стояв далі нижче пагорбом, ще лишалося трохи пройти.

Нельсон Гайнріх підвів голову й поглянув на неї. Вона впізнала його за потворним різдвяним светром, попри те, що половина обличчя була місивом і під здертою шкірою проглядали червоні жмути м’язів. З цієї блискучої багряної маски визирали понурі доброзичливі очі. Виглядав він майже так само, як анатомічний бюст, який колись стояв у лазареті.

— Я ж казав, що дістануся сюди! — гукнув Нельсон. — Сподіваюся, сморів вистачить усім! Я привів друзів!

Далі дорогою загарчав «фрейтлайнер», з вихлопної труби позаду кабіни повалили клуби брудного диму.

Переставляючи руки, Нельсон підтягнувся ще на півфута вперед. Його нутрощі — довгі мотузки кишок — тягнулися за ним по дорожній пилюці.

— Хлопці, за мною! — закричав він. — Я ж казав, що покажу вам, де їх шукати! Зараз розживемося солоденьким! По ложечці цукру кожному!

Гарпер зірвалася з місця. Бігала вона вже не так жваво, як раніше, — на восьмому місяці вагітності мчала з усією грацією жінки, яка тягне за собою дебеле крісло.

Втім, рухалась вона все-таки швидше за Нельсона, «фрейтлайнер» поки що застиг на місці, Гарпер піднялася пагорбом, залишивши їх позаду, і вибігла у світло величезного пожежиська. Перед нею вирувало гігантське багаття, гора жарин, завбільшки з котедж, довгі язики полум’я здіймалися у хмарне нічне небо. Замість зірок небо майоріло від сузір’їв іскрин, що, кружляючи, згасали. Гарпер розтулила рота, щоб закричати, але поблизу не було ані душі: ніхто не стояв біля вогнища з маршмелоу на палицях, не було купок дорослих, що попивали сидр, а діти не носилися, співаючи пісень і граючись у квача. Юрба людей не зібралася, щоб насолодитися вогнищем; вони самі були вогнищем. Перед Гарпер розкинувся пагорб зчорнілих трупів: полум’я виривалося крізь очниці обвуглених черепів, жар пашів крізь спечені грудні клітки. Вогнище приємно потріскувало: лускали кістки, скипали тіла. На самій верхівці багаття сидів Нік. Гарпер була певна, що то Нік. Хай навіть він перетворився на спечений і висохлий труп, та все одно витріщався на неї палаючими очницями, змахуючи руками: «Позаду позаду позаду».

Вона обернулася тієї ж миті, коли Джейкоб натиснув на клаксон «фретлайнера». Залунав пронизливий, оглушливий вибух. Вантажівка вичікувала на холостому ходу, за якихось двадцять футів від неї, з вимкненими фарами. Її колишній чоловік був не більш, аніж темною постаттю за кермом.