Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

Блейз та його вершники наступали, і я зрозумів: сьогодні Бенедикт переміг. Ворога ось-ось буде розірвано на шматки.

Раптом з півночі налетів холодний вітер, тому я знову поглянув у тому напрямку.

Буря суттєво просунулася. Мені варто було рухатися швидше. Крім того, хмари стали темнішими, ніж раніше, блискавки — яскравішими, а грім — гучнішим. А цей холодний, мокрий вітер тільки посилювався.

Я замислився... Невже ця буря просто промчить полем, як смертоносна хвиля, та й по всьому? А як щодо впливу нового Лабіринту? Чи йтимуть хвилі ладу слідом за бурею, відновлюючи все? Я чомусь сумнівався. Якщо буря розчавить нас, то ми й залишимося розчавленими. Лабіринту знадобиться сила Каменя, щоб дозволити нам пережити все та відновити лад. А що залишиться, коли ми зуміємо вижити? Я навіть уявити собі не міг.

То в цьому й полягає план Бранда? На що він чекає? Що збирається робити?

Я знову оглянув бойовище... Щось.

У тінистій місцині на узвишші, де перегруповувався і набирав сили ворог, та в низовинах, які він штурмував... щось.

Крихітний червоний спалах... Я певен, що бачив його.

Я придивлявся далі, чекав. Потрібно побачити його знову й засікти.

Спливла хвилина. Можливо, дві.

Ось! І знову.

Я розвернув свого скакуна. Мені спало на думку, що можна об'їхати найближчий ворожий фланг та піднятися на гіпотетично вільну висоту. Спустившись із пагорба, я вирушив в обраному напрямку.

Певно, то Бранд із Каменем. Він обрав гарне, безпечне місце, звідки міг повністю керувати і полем битви, і бурею. Звідти з наближенням грозового фронту він мав змогу стріляти блискавками по наших військах. У потрібний момент він накаже своїм відступити, ударить нас дивним шаленством бурі, а тоді обведе громовиці навколо солдатів, яких захищає. За таких умов це видавалося найпростішим і найефективнішим використанням Каменя.

Мені потрібно швидше дістатися до нього. Я контролюю Камінь краще за нього, але відстань зменшує мій вплив, та ще й сам Бранд носить кулон на шиї. Моя найкраща стратегія зараз — скакати просто до нього, за будь-яку ціну прорватись у зону доступу до Каменя й захопити контроль над ним, щоб використати його проти Бранда. Але ж там у нього може бути охоронець. Мене це дуже непокоїло, адже боротьба з ним катастрофічно сповільнить мій рух. Та навіть якщо і нема охоронця, що завадить Бранду перенестися геть, якщо йому стане надто сутужно? І що тоді робити мені? Доведеться починати все з початку, вистежуючи його. Я замислився, чи зможу використати Камінь, аби не дозволити йому телепортуватися. Відповіді я не знав, тому вирішив спробувати.

Можливо, це й не найкращий план, але іншого я не мав. Часу на міркування не залишалося.

Доки я їхав, побачив, що інші також рушили до тієї висоти. Рендом, Дейдра та Фіона, на конях і в супроводі восьми вершників, пробивалися крізь ворожі лави, а за ними летіли солдати — друзі чи вороги, я сказати не міг, може, і ті, й інші. Вбраний у зелене лицар рухався найшвидше, наздоганяючи їх. Я не впізнав його — або її, це також можливо. Я анітрохи не сумнівався щодо мети цього авангарду — особливо зважаючи на присутність Фіони. Мабуть, вона визначила перебування Бранда і повела до нього інших. Кілька крапель надії впали в моє серце. Вона може бути здатна нейтралізувати Брандові сили або принаймні зменшити їх. Нахилившись уперед, я й далі гнав коня ліворуч. Небо продовжувало обертатися. Навколо мене вив вітер. Пролунав жахливий удар грому. Я не озирався.

Я мчав за ними — не хотів, аби вони дісталися туди раніше за мене, але боявся, що саме так і трапиться. Відстань була надто великою.

Якби ж тільки вони озирнулися й побачили мене, то зачекали б. Я так шкодував, що не знайшов способу подати про себе знак раніше, і проклинав Козирі, які більше не діяли.

Я гукав родичів, кричав до них, але вітер здував мої слова, а гуркіт грому їх чавив.

— Зачекайте на мене! Чорт забирай! Це Корвін!

Жодного погляду в мій бік.

Оминувши найближчі бої, я помчав уздовж ворожого флангу поза зоною досяжності снарядів та стріл. Здається, зараз ворожі солдати відступали швидше, а наші війська розійшлись усім полем. Певно, Бранд готується до удару. Частину неба, що оберталося, вкрила темна хмара, якої кілька хвилин тому ще не було тут.

Я повернув праворуч, позаду військ, які відступали, і помчав на пагорби, куди вже піднімались інші.

Небо продовжувало темніти, коли я наблизився до підніжжя пагорбів, тож я почав боятися за родичів. Вони підходили до Бранда занадто близько. Він може щось заподіяти їм. Хіба що Фіона має вдосталь сили, аби зупинити його...

Кінь, вражений сліпучим спалахом, став дибки і скинув мене на землю. Грім прогуркотів ще до того, як я вдарився об ґрунт.

Кілька секунд, приголомшений, я просто лежав. Кінь утік та пробіг уже з п'ятдесят метрів, перш ніж спинився і почав непевний рух. Я перекотився на живіт і поглянув на довгий схил. Інші вершники також залишалися біля підніжжя. Їхня група суттєво постраждала від удару. Дехто продовжував рухатися, але більшість — ні. Ніхто ще не піднявся на пагорб. Над ними палало червоне світло Каменя, тепер яскравіше і потужніше, ніж раніше, а ще на кручі бовванів темний силует постаті, яка носила кулон.