Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Сідай! Сідай! Стрибай у сідло, guapa.
Коней уже відв'язували, і Роберт Джордан віддав ручного кулемета Агустінові, закинув за спину свого автомата, переклав гранати з кишень у сідельні сакви, ввіпхнув один порожній рюкзак у другий і прив'язав ззаду до свого сідла. Потім підійшла Пілар, вона так засапалася, біжачи вгору, що не могла говорити, а лише показувала на мигах.
Пабло засунув у сакви три шворки, якими раніше путав коней, випростався й сказав:
— Que va, жінко? — Але вона тільки кивнула головою, і потім усі почали сідати на коней.
Робертові Джордану припав той самий сірий, якого він уперше побачив на снігу вчора вранці і, стискуючи йому боки шенкелями, він відчував, що це добрячий кінь. Джордан був у сандалях на мотузяній підошві, і стремена були йому закороткі; автомат стирчав за спиною, кишені — повні патронів, і він міцно сидів у сідлі, тримаючи напнуте повіддя під пахвою, заряджав вистріляний магазин і дивився, як Пілар видиралася на імпровізоване сидіння поверх великого клунка, прив'язаного до сідла буланої.
— Кинь ти це, ради бога, — сказав Прімітіво. — Впадеш звідтіля, та й кобилі не потягти стільки.
— Прикуси язика, — мовила Пілар. — Завдяки цьому ми живі будемо.
— Ти всидиш так, жінко? — запитав Пабло; він сидів у жандармському сідлі на гнідому жеребці.
— Що я, гірша за мандрівного крамаря, туди його й розтуди? — сказала Пілар. — Як поїдемо, старий?
— Прямо вниз, через дорогу. Потім угору отим схилом і далі лісом.
— Через дорогу? — запитав Агустін, який крутився біля нього, лупцюючи м'якими парусиновими черевиками тверде й непіддатливе черево коня, одного з тих, що Пабло привів уночі.
— Так, друже. Іншого шляху тут нема, — мовив Пабло.
Він передав йому повіддя одного з трьох в'ючаків. Двох інших мали повести Прімітіво й циган.
— Ти можеш їхати останнім, якщо хочеш, Ingles, — сказав Пабло. — Ми перескочимо через дорогу трохи вище, туди їхня maquina не досягне. Але поїдемо поодинці й з'їдемося вже згодом нагорі, поблизу перевалу.
— Гаразд, — сказав Роберт Джордан.
Вони рушили між деревами схилом униз, до краю дороги. Роберт Джордан їхав зразу за Марією. Їхати поруч неї він не міг: заважали дерева. Він раз тільки тихенько стиснув сірому боки шенкелями, а потім лише стримував його на крутому схилі між соснами, шенкелями кажучи йому те, що сказали б остроги, якби він їхав рівниною.
— Слухай, — сказав він до Марії.— Коли треба буде перетинати дорогу, ти їдь друга. Першому їхати цілком безпечно, хоч здається, що це найстрашніше. Другому ще краще. Вони завжди вичікують, що буде далі…
— А ти…
— Я проскочу потім, коли вони перестануть чекати. Це дуже просто. Найнебезпечніше їхати всім разом.
Попереду він бачив круглу кострубату Паблову голову, втягнену в плечі, і дуло його автомата над плечем. Він бачив Пілар, простоволосу, її широкі плечі, зігнуті коліна, високо підняті над клумаками, які вона стискала п'ятами. Одного разу вона озирнулася до нього й похитала головою.
— Коли переїздитимеш дорогу, випередь Пілар, — сказав Роберт Джордан Марії.
Потім дерева попереду порідшали, і він побачив унизу темний асфальт дороги, за ним зелень протилежного схилу. Ми тепер над дренажною трубою, подумав він, і під тим місцем, звідки дорога положисто спускається до самого мосту. Це ярдів за вісімсот від мосту. Отже, ми залишаємося в радіусі дії кулемета, якщо танкетка підійшла до самого мосту.
— Маріє,— сказав він. — Ти випередь Пілар раніше, ніж ми під'їдемо до дороги, а потім їдь схилом просто вгору.
Вона оглянулася до нього й нічого не сказала. Він тільки зиркнув на неї, щоб упевнитися, що вона зрозуміла.
— Comprendes? — запитав він. Вона кивнула головою. — То їдь уперед, — сказав він. Вона похитала головою. — Їдь уперед!
— Ні,— відповіла вона й, оглянувшись, похитала головою, — я поїду в свою чергу.
І якраз тоді Пабло підострожив гнідого жеребця, і той чвалом проскочив останній, усипаний сосновою глицею укіс і перелетів через дорогу, викрешуючи копитами іскри. Решта помчала за ним, і Роберт Джордан бачив, як вони один за одним перетинали дорогу і в'їжджали на зелений схил, і чув, як біля мосту зататакав кулемет. Потім він почув новий звук — «сюушш-грах-бом!» Це «бом» покотилося навколишніми горами, і він побачив! як на зеленому схилі знявся невеличкий фонтан землі, а над ним заклубочилася хмарка сірого диму. «Сюушш-грах-бом!» — знову зашипіло, як ракета, і потім вибухнуло, і знову груддя і дим, цього разу ближче до вершини схилу.