Сповідь відьом

Олень востаннє відчайдушно брикнувся і затих. Метью зазирнув у вічі своїй здобичі, немовби питаючи у неї дозволу завершити свою роботу, а потім вгризся в шию самця так швидко, що я побачила тільки розмиту чорно-білу пляму.

Поки він харчувався, життя поволі покидало оленя, зате Метью відчув приплив енергії. У повітрі з’явився характерний залізний присмак, хоча жодної краплини крові не пролилося. Коли життєва сила покинула оленя, Метью завмер, схиливши голову над непорушною тушею.

Я злегка вдарила Ракасу п’ятками і вона поволі рушила. Спина Метью помітно напружилася, коли він відчув моє наближення. Він підняв голову і поглянув на мене своїми блідо-зеленими очима, яскравими і блискучими від задоволення. Витягнувши батіг із халяви, я щосили відкинула його подалі. Той описав у повітрі дугу і безпорадно завис у чагарниках. Метью з цікавістю спостерігав за мною, але я відчула, що небезпека того, що він переплутає мене з оленицею, минула.

Навмисне знявши шолома, я злізла з конячки, повернувшись до нього спиною. Навіть у цю мить я довіряла йому, хоча й не довіряла собі. Легко торкнувшись рукою його плеча, я стала навколішки і поклала шолом поруч із головою оленя, очі якого непорушно дивилися в простір.

— Мені більше подобається, як полюєш ти, а не Ізабо. Гадаю, що й оленям теж.

— А чим спосіб, у який мати убиває свою здобич, відрізняється від мого? — Французький акцент Метью став виразнішим, а голос — більш солодким та гіпнотичним, аніж зазвичай. І запах у нього теж змінився.

— Вона полює через біологічну потребу, — просто відповіла я. — А ти полюєш тому, що відчуваєш при цьому всю повноту життя. І ви удвох досягли якогось компромісу, — додала я, кивнувши на мертвого самця. — Гадаю, що насамкінець він спочив у мирі.

Метью уважно поглянув на мене, і сніг у його погляді обернувся на крижинки.

— Ти розмовляла з оленем так само, як розмовляєш із Балтазаром та Ракасою?

— Я не втручалася, якщо тебе непокоїть саме це, — поспішно заперечила я. — Ти сам вполював цю здобич, без моєї допомоги.

Може, подібні речі важили для вампірів дуже багато.

Метью здригнувся.

— Я не веду рахунку.

Відірвавши погляд від оленя, він підвівся швидким елегантним рухом, що безпомилково характеризував його як вампіра, і простягнув до мене свою довгу тендітну руку.

— Ходімо. Стоячи навколішки на землі, ти можеш застудитися.

Я взялась за його руку і підвелася, подумавши, хто ж буде прибирати тушу оленя. Напевне, для цього знадобляться спільні зусилля Марти й Жоржа. Ракаса із задоволенням щипала траву, зовсім не переймаючись тим, що поруч із нею лежала мертва тварина. Не знаю чому, але раптом мені страшенно захотілося їсти.

«Ракаса», — мовчки позвала я. Вона підняла голову і підійшла до мене.

— Не проти, якщо я поїм? — невпевнено спитала я, не знаючи, якою буде реакція Метью.