Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Їхні прохання залишилися непочутими. Уряд звільненої Франції мало переймався почуттями арабів, а коли ця байдужість призвела до заворушень у регіоні Кабілія на схід від Алжира в травні 1945 року, їх безкомпромісно придушили. У наступні десять років увага Парижа була зосереджена на іншому. На той час, коли ці роки стримуваної злості та притлумлених сподівань вивергнулися вибухом організованого повстання 1 листопада 1954 року, про компроміс уже не йшлося. Алжирський Фронт національного визволення (ФНВ; Front de Libération Nationale) очолило молоде покоління арабських націоналістів, які зневажали помірковану та прихильну до Франції стратегію їхніх батьків і дідів. Їхньою метою було не «внутрішнє керування» чи реформа, а незалежність — реалізацію цієї вимоги пізніші французькі уряди навіть не могли собі уявити. Результатом стали вісім років кривавої громадянської війни.
Французька влада запропонувала запізнілі реформи. Новий соціалістичний уряд Ґі Молле в березні 1956 року надав незалежність сусіднім французьким колоніям Тунісу й Марокко, і це стало першою капітуляцією колоніальної держави на африканському континенті. Та коли Молле відвідав Алжир, натовп європейських поселенців закидав його гнилими помідорами. Париж опинився між молотом безкомпромісних вимог підпільного ФНВ та ковадлом категоричної позиції європейського населення Алжиру, яке тепер представляв Комітет оборони французького Алжиру (l’Algérie française), щодо неприйнятності будь-якого компромісу з їхніми арабськими сусідами. Французька стратегія, якщо це можна так назвати, полягала в тому, щоб перемогти ФНВ силою, а тоді вже тиснути на європейське населення, вимагаючи змиритися з політичними реформами та певним поділом влади.
Французька армія слухняно розпочала проти партизанів ФНВ війну на виснаження. Обидві сторони регулярно вдавалися до залякувань, тортур, убивств та цілеспрямованого тероризму. Після низки особливо жахливих страт арабів та європейських розправ у відповідь у грудні 1956 року політичний представник Молле Робер Лакост надав французькому полковнику-десантнику Жаку Массу повний карт-бланш за будь-яку ціну знищити повстанців-націоналістів в Алжирі. У вересні 1957 року Массу святкував перемогу, придушивши загальний страйк і завдавши повстанцям нищівної поразки в Битві за Алжир. Арабське населення заплатило жахливу ціну, але репутація Франції була безповоротно заплямована. Європейське населення і далі не довіряло далекосяжним намірам Парижа[205].
У лютому 1958 року уряд Фелікса Ґаяра, який щойно заступив на посаду, зганьбив себе бомбардуванням Сахета, прикордонного міста в Тунісі, де, як підозрювали, була розташована база алжирських націоналістів. Через протест міжнародної спільноти, який це викликало, а також пропозиції англо-американських «доброзичливців» допомогти дати раду алжирському хаосу, алжирські європейці почали дедалі більше побоюватись, що Париж збирається їх покинути. Поліцейські та солдати в Парижі й Алжирі почали відкрито виявляти солідарність із позицією переселенців. Уряд Ґаяра, третій за одинадцять місяців, 15 квітня подав у відставку. Через десять днів в Алжирі відбулася масштабна демонстрація, учасники якої вимагали збереження французького Алжиру назавжди та повернення де Ґолля до влади. Організатори демонстрації створили Комітет громадської безпеки, назва якого була недвозначним відлунням однойменного утворення часів Французької революції.
15 травня, через 48 годин після того, як ще один французький уряд на чолі з П’єром Пфлімленом набув повноважень, генерал Рауль Салан, командувач французької армії в Алжирі, вигукнув ім’я де Ґолля до радісного натовпу на алжирському форумі. Сам де Ґолль, який помітно уникав публічних появ після того, як пішов з громадського життя та переїхав до свого родинного селища Коломбе в Східній Франції, з’явився перед публікою, щоб 19 травня провести пресконференцію. Озброєні повстанці взяли під свій контроль острів Корсику, а Париж охопили чутки, що невдовзі там висадяться десантники. 28 травня Пфлімлен подав у відставку, а президент Рене Коті закликав де Ґолля сформувати уряд. Навіть не вагаючись, де Ґолль заступив на посаду 1 червня, а наступного дня за його повноваження проголосувала Національна асамблея. Перше, що він зробив, — вилетів в Алжир, де 4 червня, немов оракул, звернувся до щасливого натовпу підбадьорених солдатів і вдячних європейців: «Je vous ai compris» («Я вас зрозумів»).
205
Ці події незабутньо закарбовані в кінодрамі італійського режисера Джилло Понтекорво «Битва за Алжир» 1965 року.