Тягар пристрастей людських

— Вона запитувала про вас.

Філіп почервонів, почувши її ім’я (йому так і не вдалося побороти звичку шарітися, знітившись), і Лоусон зачудовано подивився на нього. Тепер він здебільшого жив у Лондоні і, підлаштовуючись під тих, хто його оточує, коротко постриг волосся та носив акуратний саржевий костюм і котелок.

— Я зрозумів, що між вами все скінчено, — сказав він.

— Я не бачив її кілька місяців.

— Вона чудово виглядала. Була вбрана в елегантний капелюшок із білим страусовим пір’ям. Мабуть, справи йдуть непогано.

Філіп змінив тему розмови, але Нора не йшла йому з голови, і через деякий час, коли всі вже говорили про щось інше, він раптом поцікавився:

— Як вам здалося, Нора гнівається на мене?

— Анітрохи. Вона дуже гарно про вас відгукувалася.

— Схиляюся до думки, що слід її навідати.

— Спробуйте, вона ж вас не з’їсть.

Філіп часто думав про Нору. Коли Мілдред покинула його, думки одразу повернулися до колишньої подруги; юнак із гіркотою збагнув, що вона ніколи б так не вчинила. Йому кортіло побачитися з жінкою; можна було розраховувати на її співчуття, але Кері було соромно, адже вона завжди так гарно до нього ставилася, а він повівся з нею просто жахливо.

«Шкода, що мені не вистачило клепки, щоб залишитися з нею», — подумав він, коли Лоусон і Гейворд пішли, а він востаннє перед сном палив люльку.

Філіп пригадав приємні години, які вони проводили разом у затишній вітальні на Вінсент-сквер, відвідини галерей та вистав і чарівні вечори довірливих бесід. Він пам’ятав, як Нора переймалася його добробутом і як вона цікавилася всім, що стосувалося його. Жінка любила його ніжно й вірно; це почуття було чимось більшим за тілесний потяг, було в ньому щось від материнської любові. Філіп завжди розумів, що її кохання дорогоцінне, і він має дякувати за нього богам. Тепер він вирішив віддати своє життя на милість Нори. Вона, безсумнівно, жахливо страждала, але він відчував: її серцю вистачить доброти, щоб пробачити йому. Вона не здатна на капості. Може, варто їй написати? Ні. Він несподівано увірветься в її життя, впаде до її ніг (Філіп знав, що коли настане час, він засоромиться і не зробить нічого драматичного, але йому подобалося уявляти все саме так) і скаже, що, погодившись прийняти його, Нора завжди зможе на нього розраховувати. Він зцілився від своєї ненависної хвороби, знає, що слід цінувати, і тепер йому можна довіряти. Його уява полинула в майбутнє. Філіп бачив, як у неділю вони вдвох веслуватимуть у човнику на річці; вони поїдуть до Ґринвіча (він ніколи не забуде ту приємну подорож із Гейвордом і красу Лондонського порту; цей спогад був для нього справжньою дорогоцінністю); а теплими літніми днями вони разом сидітимуть у парку й розмовлятимуть. Філіп усміхнувся, пригадавши веселу балаканину Нори, що лилася, наче дзюркотливий потічок серед камінців, — захоплива, безтурботна і сповнена власної гідності. Усе, що він вистраждав, минеться, мов поганий сон.