Тягар пристрастей людських

За своє життя Філіп назбирав трохи меблів: крісло, придбане в Парижі, стіл, кілька картин і невеличкий перський килимок — подарунок Кроншоу. Дядько запропонував йому забрати розкладне ліжко, яке йому самому тепер було ні до чого, адже в серпні він більше не здавав кімнати, а витративши ще десять фунтів, хлопець придбав собі все необхідне. У кімнаті, де мала бути вітальня, Кері за десять шилінгів наклеїв шпалери пшеничного кольору і повісив на стіни один із етюдів Лоусона з Quai des Grands Augustins[271] та фотокопії «Одаліски» Енґра й «Олімпії» Мане, якими він весь час милувався в Парижі, поки голився. На згадку про те, що колись він сам займався живописом, Кері почепив на стінку виконаний вуглиною портрет молодого іспанця Міґеля Астурії. Це була його найкраща робота: оголений натурник стояв, зчепивши руки і міцно впершись ногами в землю, а на його обличчі застиг вираз вражаючої рішучості. Тепер, коли минуло стільки часу, Філіп ясно бачив недоліки малюнка, але картина викликала стільки асоціацій, що він пробачив їй будь-які вади. Він розмірковував, що сталося з Міґелем Астурією. Найстрашніше, коли люди, позбавлені хисту, хочуть займатися мистецтвом. Можливо, виснажений голодом, холодом і хворобами, хлопець помер у якомусь шпиталі чи, піддавшись розпачу, вкоротив собі життя, стрибнувши у води каламутної Сени; але, зважаючи на мінливість мешканців Півдня, найімовірніше, він добровільно відмовився від боротьби й тепер працює службовцем у якомусь мадридському бюро, витрачаючи свою палку красномовність на політику чи бій биків.

Філіп запросив Лоусона і Гейворда подивитися на його нове помешкання, і вони прийшли: один із пляшкою віскі, а другий із pâté de foie gras[272]. Кері задоволено слухав, як вони захоплюються його гарним смаком. Він залюбки запросив би ще й шотландця-брокера, але мав лише три стільці, тож мусив обмежити кількість гостей. Лоусон знав, що Філіп був близьким із Норою Несбіт, і розповів, що бачив її кілька днів тому.