Тягар пристрастей людських

Але впоратися з собою юнак не міг: щоразу, коли в двері двічі стукав листоноша, його серце заходилося від думки, що це може бути лист від Мілдред, який переслала йому з Лондона господиня; хоча в глибині душі він сам у це не вірив. Тепер, розмірковуючи про все спокійніше, Кері збагнув, що спроби змусити Мілдред покохати його були безнадійними. Він не знав, що за флюїди літають від чоловіка до жінки, від жінки до чоловіка і перетворюють їх на рабів: зазвичай це називають сексуальним інстинктом, однак, якщо це просто інстинкт, Філіп не розумів, чому виникає такий шалений потяг до цієї людини, а не до іншої. Протистояти цьому неможливо: розум не може з цим змагатися; дружба, вдячність, цікавість втрачають поруч із ним свою силу. Він не приваблював Мілдред як чоловік, тому його дії не справляли на неї жодного враження. Ця думка обурила Філіпа: виходило, що людина — звичайна тварина; і раптом здалося, що в наших серцях чимало темних закутків. Через те що Мілдред була до нього байдужою, Філіп вважав її безтілесною; її анемічна зовнішність, тонкі губи, вузькі стегна, пласкі груди й мляві манери свідчили на користь його припущень; та все ж виявилося, що дівчина здатна на несподівану пристрасть, заради якої готова була пожертвувати всім. Він ніколи не розумів її пригоди з Емілем Міллером: цей зв’язок не пасував до її характеру, і вона сама ніколи не могла його пояснити, але тепер, побачивши її з Ґріффітсом, Кері зрозумів, що те саме відбулося й тоді: через некерований потяг вона втратила голову. Він намагався збагнути, що саме у цих двох чоловіках так приваблювало її. Вони обидва полюбляли вульгарно пожартувати, і це тішило її простувате почуття гумору й вульгарну вдачу; але, напевно, найбільше її підкорювала показна сексуальність, яка була характерною рисою обох. Мілдред завжди ставилася до життя з вишуканою делікатністю; тілесні функції вона вважала чимось непристойним; для найбуденніших речей мала евфемізми і завжди обирала вигадливі слова, бо вони пасували краще, ніж звичайні: а брутальність цих чоловіків шмагонула батогом її худенькі білі плечі, і Мілдред здригнулася від солодкого болю.

Дещо Філіп вирішив остаточно. Він не повернеться назад до помешкання, де стільки страждав. Кері написав хазяйці квартири і попередив її. Йому захотілося мати свої власні речі. Він вирішив винайняти кімнату без меблів: так буде приємніше й дешевше; та й час було заощаджувати, адже за останні півтора року він витратив майже сімсот фунтів. Тепер на першому місці буде економія. Часом його охоплювала паніка: чому він був таким дурнем і витратив на Мілдред стільки грошей. Однак Філіп знав, що вчинив би так само, якби все почалося спочатку. Кері смішило, що друзі, зважаючи на його обличчя, що не видавало надто яскравих емоцій, та повільні рухи, вважали його людиною з сильною волею, рішучою й холоднокровною. Друзям він здавався виваженим, і вони захоплювалися його розсудливістю, але Філіп знав: безтурботний вираз обличчя був несвідомо обраною маскою, котра захищала його, як яскраві кольори захищають метелика. Його вражала власна слабкодухість. Він сам собі видавався листочком, яким, наче вітер, гралася кожна найслабша емоція; а пристрасті Філіп узагалі не міг протистояти. Він не володів собою. А в людей складалася протилежна думка лише тому, що більшість речей, які розчулювали інших, його залишали байдужим.