Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
Філіп ішов угору вздовж Пікаділлі, підтягуючи хвору ногу, п’яний як чіп, а серце стискалося від люті й жалю до самого себе. Його зупинила розмальована повія і взяла за руку, але він брутально вилаявся і грубо відштовхнув її. Пройшов ще кілька кроків і зупинився. Ця теж згодиться. Пошкодував, що так негарно повівся з дівчиною і наздогнав її.
— Послухайте… — почав він.
— Йди до дідька, — кинула повія.
Філіп розреготався.
— Я просто хотів поцікавитися, чи не зробите ви мені таку честь і не повечеряєте сьогодні зі мною.
Дівчина зачудовано подивилася на нього й трохи повагалася. Вона бачила, що молодик напідпитку.
— Я не проти.
Філіпа розвеселило те, що вона відповіла тими ж словами, які йому так часто доводилося чути з уст коханої. Він повів дівчину до ресторану, куди вони з Мілдред частенько навідувалися. Коли вони йшли поруч, Кері помітив, що повія глипає на його ногу.
— Я клишоногий, — повідомив він. — Маєте щось проти?
— Ну й дивак, — розреготалася дівчина.
Коли Філіп повернувся додому, у нього боліла кожна кісточка, а в голові гупало так, що хотілося кричати. Намагаючись заспокоїтися, він випив ще віскі з содовою, влігся в ліжко і проспав без сновидінь аж до полудня.
78
Нарешті настав понеділок, і Філіп сподівався, що його тривалі тортури закінчилися. Вивчивши розклад потягів, він дізнався, що Ґріффітс міг найпізніше виїхати з Оксфорда додому за кілька хвилин по першій годині цієї ночі, і вирішив, що Мілдред сіла на потяг, який повіз її до Лондона, трохи пізніше. Йому хотілося зустріти її на вокзалі, однак на думку спало, що дівчині, можливо, потрібно сьогодні побути одній; вона, напевно, напише йому ввечері записку, що вже повернулася. А якщо ні, то він навідається до неї завтра вранці: душа його нарешті заспокоїлася. Філіп палко ненавидів Ґріффітса, а до Мілдред, попри все пережите, відчував лише жагу, від якої краялося серце. Тепер Кері радів, що в суботу, коли він втратив глузд від горя і вирушив на пошуки того, хто міг би його втішити, Гейворда не виявилося в Лондоні. Він би не втримався і все розповів йому, а друга засмутила б така слабкість. Гейворд зневажав би його й, напевно, почувався приголомшеним чи обурювався готовністю Філіпа зробити Мілдред своєю коханкою після того, як вона віддалася іншому чоловікові. Та хіба Кері цікавило його приголомшення чи огида? Він був готовий на будь-який компроміс, на найганебніші приниження, аби лише задовольнити свої бажання.
Увечері Філіп мимохіть опинився біля будинку, де жила Мілдред, і подивився на її вікно. Світла не було. Запитати, чи дівчина повернулася, він не наважився. Вірив її обіцянкам. Але вранці поштар не приніс листа, тож ополудні Кері забіг до неї і дізнався від служниці, що пані ще не поверталася. Цього Філіп не міг зрозуміти. Він знав, що Ґріффітс мусив поїхати додому ще вчора, адже був шафером на весіллі, а Мілдред не мала грошей. Він обдумав усе, що могло статися. Увечері знову пішов до дівчини і залишив записку з пропозицією повечеряти разом сьогодні ввечері. Його повідомлення було спокійним, наче протягом минулих двох тижнів нічого не сталося. Філіп указав час і місце, де вони мали зустрітися, і, марно сподіваючись, пішов на побачення і чекав цілу годину, але Мілдред не з’явилася. У середу вранці Кері стало соромно знову питати про дівчину самому, тому він надіслав із листом хлопчика і наказав йому принести назад відповідь, але за годину його посланець повернувся з Філіповим листом, який ніхто не відкривав, і повідомив, що пані не повернулася до столиці. Юнак утратив контроль над собою. Ця брехня стала останньою краплею. Він повторював собі, що зневажає Мілдред, і, звинувачуючи в своїх нещастях Ґріффітса, ненавидів його так щиро, що готовий був убити: Філіп тинявся туди-сюди, уявляючи, як чудово було б зустріти свого сусіда посеред ночі, встромити йому ножа в сонну артерію і залишити помирати на вулиці, наче пса. Від горя й люті хлопець геть утратив глузд. Віскі йому не подобалося, але він пив, щоб стишити біль, й у вівторок та середу засинав, добряче набравшись.