Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Общинна земля у деяких народів поділялась на оброблювану кожним членом общини як приватним власником і на оброблювану общинниками спільно, а отримані продукти використовувались на общинні потреби. У Київській Русі общинні запаси для покриття спільних витрат накопичувались інакше — шляхом внесків певної кількості продуктів кожним членом общини. З часом ці запаси і право їх збирання з общинників узурпувала родоплемінна знать. Так натуральні повинності вільних селян на користь общини поступово перетворились на феодальні натуральні повинності. Уже в IX — першій половині X ст. право племінних і міжплемінних князів на збір данини перейшло до київського князя як верховного суверена.

Феодалізм у східних слов’ян складався на базі розпаду первіснообщинних відносин. Родоплемінна верхівка поступово перетворювалась на феодалів, общинники ставали феодально залежними виробниками, забезпеченими всіма засобами виробництва. За таких умов натуральні повинності, природно, ставали панівною формою феодальної експлуатації.

Рис. 20. Землеробські знаряддя праці.

Данина була двох видів: разові контрибуції і регулярні податки на користь держави. Вони розподілялись між господарствами відповідно до кількості землі, якою вони користувались. Отже, данина являла собою фактично земельну ренту.

Збір данини отримав назву «полюддя». Зміст й' найкраще описаний Константином Багрянородним у праці «Про управління імперією». Згідно з ним, князі з усіма русами виходили з Києва в полюддя в листопаді і «кормились» у землях древлян, дреговичів, кривичів, сіверян та інших слов’ян упродовж усієї зими. У квітні вони повертались до Києва. Звичайно, київський князь і його дружина не об’їжджали всі населені пункти, щоб зібрати данину. Вона вилучалась місцевим адміністративно-управлінським апаратом земель і концентрувалась у спеціальних місцях — погостах, які відвідувались київськими князями, їх дружиною, податковими чиновниками. Погости були своєрідними фінансово-адміністративними і судовими осередками, які зміцнювали владу київських князів на місцях[642].

Писемні джерела фіксують полюддя на етапі його відмирання. Напевно, вже з середини — другої половини X ст. ця форма збирання данини втрачає своє значення. Передача міст і земель в управління мужів-посадників і намісників-князів зробила непотрібними щорічні князівські об’їзди земель. Податки відтепер збирались судово-податковим апаратом земель і централізовано передавались до Києва. За часів Ігоря Святославича, як гадають дослідники» «полюддя» перетворилось на особливий податок, який київські князі намагались стягувати понад встановлених норм.